❦
Пʼятниця, 8 липня 1881 — 26 червня
Тяжкий день з усіх боків. Чвари, надуті губи, уникаємо одне одного або сваримося... Мама дуже налаштована проти Поля, вона навіть якоюсь мірою ненавидить його. Це любий дядько Олександр її намовив. Надвечір усе вгамовується, з мене вже досить...Vendredi 8 juillet 1881 - 26 juin Pesante journée à tous les points de vue. Tracasseries, bouderies, on s’évite ou on se querelle... Maman est très montée contre Paul, elle est même en quelque sorte haineuse pour lui. C’est ce cher oncle Alexandre qui l’a soufflée. Vers le soir tout s’apaise, j’en avais assez...
Чарівне місячне сяйво, ми всі лишаємося під балконом погомоніти. Приїхав Міша. Але вдень було дуже нервово, ми мало одне одного не гризли.
Un clair de lune ravissant, nous restons tous sous le balcon à causer. Micha est arrivé. Mais le jour c’était très énervant, on se mordait ou peu s’en faut.
Я добру годину міряла кроками доволі великий гайок, темний навіть опівдні. Туди ніхто не ходить, і ще було видно сліди останніх дощів. Гуляючи отак на самоті, я вигадувала собі історії з Кассаньяком, тут було зручно й тихо. Але щоб це сталося... з його боку знадобилося б стільки делікатних спокут... І тим паче, що нічого й не було. Ах! спалах легше залагодити, а отак — дуже важко. А я мрію про шлюби, почесті, славу й, нарешті, про любов цього чоловіка, а далі — нічого. Тобто я ніколи не мрію, що зраджую чоловіка, я спершу влаштовую собі вдівство... І цей Кассаньяк, якому я приписую всі делікатності, усю велич... і всю ту славу, яку я маю здобути, щоб не бути приниженою, вертаючись до нього... Тепер я бачу в ньому вади, але тоді в нього їх уже не буде, він мене любитиме, аж стане ідеальним коханим... Коли я приїхала сюди пʼять років тому і коли виходила чи дивилася ввечері з вікна в цей великий сад, я думала, як гарно було б, якби він був тут. Як же я могла знайти місце для Лардереля... Та то було ніщо, його нібито тридцять тисяч франків ренти, бажання вийти заміж і його опір, любов? Ніколи, ніколи, ніколи. А втім, чи ж це любов, чи люблю я цього? Побачимо, а тим часом занотовую враження.
J’ai arpenté pendant une bonne heure un assez grand bosquet très obscur même à midi. On n’y va jamais et les traces des dernières pluies se voyaient encore. Je m’inventais des histoires avec Cassagnac tout en marchant, là toute seule, c’était commode et calme. Mais pour que cela arrive... il faudrait tant de délicates expiations de sa part... Et d’autant plus qu’il n’y a rien eu. Ah ! un éclat est plus facile à rattraper, mais là c’est très difficile. Et moi je rêve mariages, honneurs, gloire et enfin l’amour de cet homme et au delà rien. C’est-à-dire je ne rêve jamais que je trompe mon mari, je m’arrange d’abord le veuvage... Et ce Cassagnac auquel je prête toutes les délicatesses, toutes les grandeurs... et toute cette gloire que je dois acquérir pour n’être pas humiliée en revenant à lui... A présent je lui vois des défauts mais alors il n’en aura plus, il m’aimera, tant qu’il deviendra le bien-aimé idéal... Lorsque je suis venue ici il y a cinq ans et quand je sortais ou regardais par la fenêtre le soir dans ce grand jardin je pensais que ce serait gentil s’il était là. Comment ai-je pu trouver une place pour Larderel... Mais ce n’était rien, ses prétendus trente mille francs de rente, le désir de me marier et sa résistance, amour ? Jamais, jamais, jamais. Du reste ceci est-ce donc de l’amour, est-ce que j’aime celui-là ? On verra bien, en attendant je prends note des impressions.