Понеділок, 4 липня 1881

Знову нарікання.
Ідеться про мій від'їзд, у який, здається, ніхто не вірить.
І ось після обіду батько бере мене під руку і, поки ми гуляємо подвір'ям, питає, чому я поспішаю з від'їздом. Я відповідаю, що не поспішала, бо ж мала пробути лише три тижні, а пробула шість. Тоді він веде далі:
— Але навіщо поспішати, ти ж розумієш, це просто так мовиться, нащо тобі бігти туди.
Після всього сказаного це вже доводило до сказу, але я стримуюся.
— Щоб поїхати на води; ви, що так турбуєтеся про моє здоров'я, мали б це знати.
— Та ти поїдеш, коли буде час... зрештою, ці шарлатани нічого не тямлять, а здоров'я — то тут, а води вже потім...
— А коли ж це, на вашу думку?
— Та... Біарріц у вересні.
— Та це ж не води...
— Тоді в серпні...
— Тоді ви просите мене лишитися ще на два тижні
?
— я нічого не кажу, тільки навіщо поспішати... Треба лишитися, і то з трьох причин.
— Кажіть.
— Щоб не покидати батька, матір і брата.
— Яких я недостатньо люблю, ви ж це знаєте, щоб заради них лишатися [замазано: чи їхати]... а далі?
— Задля здоров'я.
— А потім?
— А потім там... ні шеляга в кишені, і ти лишилася б ні з чим...
— Що ти кажеш?
— Та в нас немає грошей.
— Ти збожеволів, нічогісінько не змінилося, я чудово знаю стан справ.
— Та зрештою, у них вичерпалися всі засоби.
— Ну, знаєте, ви, здається, маєте мене за ідіотку.
— То ти гадаєш налякати мене дурницями, дитячими вигадками! Виходить, це ти маєш мене за дурепу, любий мій.
І я пішла геть, гукаючи, що це він дурний, бо має мене за таку простачку, і справді — після цього украй дратівливого діалогу ще й сміти говорити про гроші! І тут! Коні коштували мені триста карбованців, та ще й постаріли отут!
Я спитала його, що він пропонує мені тут замість тамтешнього життя. Він не зміг сказати й уперто торочив ці єзуїтські напівфрази, якими орудує бездоганно. Послухайте, мене аж приголомшує, що я настільки маю рацію. Він навіть не сперечається, що, зрештою, найдужче доводить до сказу. У мене справді чудові батьки, які з найбільшою втіхою дали б мені згнити тут або видали б за Мішу чи якогось іншого дрібного поміщика, навіть не князя.
Після цього спалаху він пішов віддати потрібний лист для Розаліїного паспорта, наче за цей лист точилася справжня боротьба. Справді, це дивовижно. Є ще одна історія дня: цей чарівний батько заявив, що зараз не зможе мене супроводити. Зауважте, що, благаючи мене приїхати, він сто разів присягався мені в Парижі відвезти мене назад хоч і за тиждень після прибуття, якщо така буде моя забаганка. Але це суцільне плетиво брехні та викрутасів, яких навіть не завдають собі труду приховувати. Що дратує — то це те, що цей єзуїтський бовдур має мене за дурепу. Оце прикро. А яке нахабство! Годі й уявити.
Зрештою, якби ще (це було б марно), але зрештою, якби ще мені запропонували (навіть хай це й була б брехня), якби мені запропонува-
ли бодай для годиться щось тут, благаючи мене лишитися, але ж навіть не приховують, що тут немає нічого, крім сніданку, обіду й гри в карти всією родиною.
Ось які ниці батьки. В інших усіма силами завадили б молодій дівчині закопувати себе тут, а ці нічого кращого й не бажають, аби лиш їх не турбували. Справді, це жахливо, і я така вражена, що настільки маю рацію, що аж голову втрачаю від сказу та сліз.

Примітки

«Les eaux» — води: мінеральні курортні процедури, звичайне приписання при захворюваннях дихальних шляхів і загальних недугах у XIX столітті. Марі радили пройти курс на водолікувальному курорті, що його батько намагається відкласти чи перенаправити до Біарріца (модного морського, а не мінерального курорту).
Карбованці: російська валюта, що свідчить про збереження родиною Башкирцевих фінансових активів і майна в Росії. Триста карбованців були значною сумою.
Єзуїтські напівфрази: Марі вживає слово «єзуїт» як епітет на позначення хитромудрої, ухильної мови — поширене в XIX столітті антиклерикальне слововживання, що передбачало радше спритне викручування, ніж щиру розмову.
«The impudence I!» — англійською в оригіналі. Марі вживає цей емфатичний англійський вигук як риторичний підсилювач.