Субота, 2 липня 1881

Міша то тут, то у своєму маєтку, що за дві години звідси. Оскільки його присутність нічим не примітна, я не зазначаю ні його від'їздів, ні повернень.
Обидва мої дядьки, Етьєн і Володимир, тут. Володимир має дуже кумедний хист до перекривляння.
Дощ урвав мою роботу, а оскільки Міша був тут і докучав мені, я начепила на нього свій плащ і свій великий капелюх, і отак перевдягнений він сів на коня й проскакав галопом повз вікна. Мама, знаючи, що я цілком здатна їздити верхи по-чоловічому й у пеньюарі, страшенно перелякалася; усі на мить помилилися. А потім — і все. Мене досі жахливо переслідують, і все нібито з любові. Спекотно, у нас саме розпал літа, а Діна крадькома купається в річці, боячись, щоб мені не закортіло того самого. А ще мама, ніби й нічого, незадоволена, коли Ніні та Діна гуляють після обіду, аби лиш я не гуляла. А ще мені весь час підносять молоко, наче ліки, тоді як я залюбки пила б його задля втіхи, якби мене так не діймали.
Зрештою, цього вечора надворі божественно: молодик, духмяне повітря, усі двері відчинені, я йду глянути крізь балконні, і мама одразу ж кричить, щоб я не виходила надвір, а я вийшла й навмисне погуляла, усе в надії відучити її від цієї манії гнобити мене, наче каторжанку. І всі долучаються до цькування: бідолашний Сперандіо несе плащ, Володимир прибігає зі склянкою молока, а Ніні вигадує хитрощі, щоб уберегти мене, не дратуючи. Як же весело в мої роки бути отаким винятком, що до нього ставляться, наче до хворої та схибнутої. Хоч плач. І та чверть години люті, яку завдають мені ці чудові створіння, шкодить мені більше, ніж прогулянка теплого вечора наприкінці червня, авжеж! А ще ці кумедні сцени перед усіма.
помолитися Богові, а перед від'їздом вирушити на прощу тут поблизу, є тут одна Богоматір, що творить чудеса. Ви ж розумієте, що я не вважаю цей образ більш здатним творити чудеса, ніж будь-який інший, але [замазано: туди] ідеш, багато молячись, і Бог тебе чує.
Потім, після 20-го, [замазано: ми] вирушимо в подорож до Італії. Цього року я віддала перевагу Патті, але наступного року я подорожуватиму. Княгиня Еристова, я, Діна, Поль і Ніні. Без батьків. О! ні, ні, ні...
Уявляєте мене ввечері на балконі, серенада, місяць тощо... А любі родичі вигукують дурниці — ні! Та й клопотам тоді не було б кінця.
Як же Габрієль схожий на бездоганних героїв. Зовні він дуже схожий на Ла Моля з «Королеви Марго», а вдачею — на віконта де Бражелона... надто розважливий, надто в усьому досконалий, тобто, словом.
Невже можливо, що Кассаньяк — справжнє кохання мого життя? Ось уже добрих чотири роки я не думала про іншого [Викреслено: чи радше], а головне — не переставала думати про нього. Можу навіть сказати п'ять років, тобто завжди, якщо не рахувати ницого божевілля за Лардереї.

Примітки

Аделіна Патті (1843–1919) — найбільше сопрано свого покоління, що давало уславлені концертні сезони в Парижі 1881 року. Марі обрала відвідини її виступів замість подорожі до Італії.
Ла Моль: Жозеф-Боніфас де Ла Моль, романтичний герой роману Александра Дюма «Королева Марго» (1845). Віконт де Бражелон — молодий герой роману Дюма «Віконт де Бражелон» (1847–1850). Обидва — ідеальні взірці шляхетних, галантних юнаків, що, на думку Марі, робить їх дещо нудними.