CZ ENUKFR

Субота, 11 червня 1881 — 30 травня

Отже, вчора ми їздили до Полтави; батько мав поїхати туди офіційно, щоб побачитися з князем Святополком-Мирським, генерал-губернатором трьох чи пʼяти губерній, який приїздить пробути добу в Полтаві. Ішов дощ, працювати я не могла, тож схотіла поїхати. Батькові це було трохи ніяково: оскільки я не склала візиту пані Абаза, він боявся, що його запросять на обід самого, що, зрештою, і сталося. Абаза — міський голова (це більше, ніж французькі мери, бо він один) і князь зупинився в нього. Отже, всі ці йолопи в мундирах поїхали зустрічати його на вокзал, потім на обід до Абази, офіційний прийом чиновників о восьмій. Ми з мамою поїхали до Трегубових; господиня — сестра тітоньки, Етьєнової дружини; Діна та її сестра Лола, що там зупинилися, приходять обідати з нами. Потім їхній двоюрідний брат, пан Вотроградський, гусарський офіцер, здається, — полтавський шалений юнак. Ми йдемо до театру, де нещасні актори грали перед порожньою залою, а ввечері тато, дрібними дитячими й завуальованими манівцями, почав вибачатися за обід в Абази; я відповідала, що не розумію, що він каже, і, змучена всім цим, пішла спати, сказавши, що я справді дурна, що жертвую здоровʼям і приїхала сюди себе ховати, але що це востаннє. Отак і вийшло, ніби я приїхала до Росії заради нього. Він усе твердив, що було б інакше, якби я десять разів не заявляла, що не хочу нікого бачити, і не присягалася сховатися, якщо хтось прийде. Я відповіла, що, безперечно, відмовляюся бачити полтавське товариство, яке вважаю негідним себе. Він прийшов до моєї кімнати, знов із промовами: «У єдності — сила, не знеохочуй мене, ці дрібні шпильки відбивають у мене бажання щось робити». Звісно, я відповіла, що, якщо він прийшов розмовляти зі мною про все це, мені нема чого йому сказати, бо я пояснила йому все тридцять разів, і нехай він дасть мені спокій.

Samedi 11 juin 1881 - 30 mai Hier donc nous sommes allés à Poltava, mon père devait y aller officiellement pour voir le prince Sviatopolk-Mirsky, général gouverneur de trois ou cinq provinces qui vient passer vingt-quatre heures à Poltava. Il pleuvait et ne pouvant travailler j’ai voulu venir. Mon père en était un peu gêné, comme je n’avais pas fait de visite à Mme Abaza, il craignait d’être invité seul à dîner, ce qui du reste est arrivé. Abaza est maire de la ville (c’est plus que les maires français, il n’y en a qu’un) et le Prince est logé chez lui. Donc tous ces idiots en uniformes sont allés le recevoir à la gare, puis dîner chez Abaza, réception officielle des fonctionnaires à huit heures. Maman et moi sommes allées chez les Trégouboff, madame est la sœur de la petite tante, la femme à Etienne, Dina et sa sœur Lola logées là viennent dîner avec nous. Puis un cousin à elles, M. Votrogradsky, officier de hussards je crois; le jeune homme délirant de Poltava. Nous allons au théâtre, où de malheureux acteurs jouaient devant une salle vide et puis le soir papa par de petits détours enfantins et voilés se mit à s’excuser pour le dîner Abaza, je lui répondais que je ne comprenais pas ce qu’il disait et ennuyé à tout cela suis allée me coucher en disant que j’étais vraiment une bête de sacrifier ma santé, de venir m’enterrer ici mais que c’est la dernière fois. J’ai eu ainsi l’air d’être venue en Russie pour lui. Il disait toujours qu’il en aurait été autrement si je n’avais pas déclaré dix fois ne vouloir voir personne et juré de me cacher s’il venait du monde. J’ai répondu que je refusais de voir le monde de Poltava certainement, que j’estime indigne de moi. Il est venu dans ma chambre toujours avec des discours: “l’union fait la force, ne me décourage pas, ces petits coups d’épingles m’ôtent envie de faire quoique ce soit”. Bien sûr je lui ai répondu que s’il venait me parler de tout cela je n’aurais rien à lui dire lui ayant tout expliqué trente fois et qu’il me laisse tranquille.