Понеділок, 30 травня 1881

Холодно. Навіщо я тут? Батькові майже соромно, що погода погана, він же присягався мені, що тут уже тепло. Мені потрібне повітря, а я сиджу замкнена.
Якби я лишилася в Парижі, то плакала б, що мене немає тут. Ну й гарно ж мені. А втім, я дуже бліда, ледь рожева, очі цікаві, руки наче зі слонової кістки. Сорочка з жабо, що в безладі композитора чи поета відкриває основу шиї, і велика манта а-ля Ватто з білого кашеміру в атласні квіти. Дуже цікаво, але тут це ні до чого. Я попередила, що нікого зовсім не хочу бачити і ні до кого не поїду. Батько розраховував розважити мене тутешнім товариством.
Ох! ох-ох. Ну вже ні.
Подекуди трапляються гарні речі, як-от бронза чи саксонська порцеляна, якої тут стане, щоб умеблювати цілу вітальню... А втім, дім дуже гарний, і на нього витратили багато грошей. Але це смерть.