❦
Неділя, 22 травня 1881
Ґабріель надсилає мені дві латинські книжки, які я в нього просила і які можна дістати лише в Берліні, та ось цей милий лист, [бракує]Dimanche 22 mai 1881Gabriel m’envoie deux bouquins latins que je lui avais demandés et qu’on ne trouve qu’à Berlin, et la gentille lettre que voici, [manque]
Годі й уявити мої клопоти. Про хворобу говорять, аж поки горло пересохне, кожен висловлює свою думку; мама каже, що Мон-Дор мені зашкодив, бо я проходила лікування, що на води їздять лише задля відпочинку і що вона визнає тільки німецькі води, бо там немає інгаляційних зал тощо. А ще, що Е-Бонн мені зашкодять, бо це, мабуть, схоже на Мон-Дор. Тоді Діна каже, що... я вже й сама не знаю; голова мені от-от піде обертом, і я могла б заплакати з люті, цілий день чуючи те саме, та ще й так розтягнуте, що доходить до таких безглуздь, аж я сміюся крізь сльози. Вони так розʼятрили це питання, що до нього вже й торкнутися не можна.
On ne se peut faire une idée de mes tracasseries. On parle de maladie jusqu’à en avoir le gosier tout sec, chacun émet son opinion, maman dit que le Mont-Dore m’a fait du mal parce que j’ai suivi le traitement, qu’on ne va aux eaux que pour se reposer et qu’elle ne reconnaît que les eaux allemandes, parce qu’il n’y a pas de salles d’inhalations etc. Puis que Eaux-Bonnes me fera du mal parce que ça doit ressembler au Mont-Dore. Alors Dina dit que... je n’en sais plus rien, j’arrive à en avoir le vertige et je pleurerais de rage d’entendre toute la journée la même chose et délayée à un point qu’on arrive à dire de telles inepties que j’en ris au milieu des larmes. Ils ont tellement irrité la question qu’on ne peut plus y toucher.
А я вже більше не можу...
Et moi je n’en peux plus...
Алексіс, батько і я грали в карти, потім я вийшла з батьком. Увечері прийшла пані де Брімон, і ми півтори години говорили про мою хворобу.
Alexis, mon père et moi avons joué aux cartes puis je suis sortie avec mon père. Le soir Mme de Brimont est venue et on a causé de ma maladie pendant une heure et demie.
Тоні обіцяв повідомити мені про один задум, коли я вирішу, їду я чи лишаюся; я написала йому, що лишаюся, щоб дізнатися про це, і ось його лист. Любʼязніше й не буває. Що ж, ось у чому річ. Якщо я поїду до Росії, треба пробути там доволі довго, щоб написати картину, а картина, яку я зробила б тепер, була б невдала. Якщо ж я пробуду там недовго, усе літо пошматоване, бо мені треба їхати на води, а потім ще й вертатися, — виходить три шматки, і нічого з цього не складеться.
Tony m’avait promis de me faire part d’un projet quand j’aurai résolu si je pars ou reste, je lui ai écrit que je reste pour savoir la chose et voici sa lettre. C’est on ne peut plus gentil. Eh bien voilà la chose. Si je vais en Russie il faut y rester assez longtemps pour faire un tableau et le tableau que je ferais à présent ne serait pas bon. Si j’y reste peu de temps tout l’été est déchiqueté car il me faut aller aux eaux et après revenir encore, cela fait trois morceaux et ça ne s’arrange pas.
Мені піде на користь працювати в Тоні, але ж чого він мене навчить — у нього та сама гидка сухість і убогість кольору, що й у мене. Якби я могла зробити так, щоб на його місці був Бастьєн-Лепаж1, це було б справжнє щастя; те небагато, чого я навчилася, — це від Брезло, яка навчилася цього від Бастьєна-Лепажа. Бачити, як працює хтось сильний, — це грандіозніше за все, що тільки можна уявити. А втім, усе це ніщо для моєї родини, і хай би яка вона була мила, вона не змогла б зрозуміти моїх навчальних розрахунків, але ж... Отак! Треба піти до психіатра.
Ça me fera du bien de travailler chez Tony mais encore qu’est-ce qu’il m’apprendra, il a la même détestable sécheresse et vilenie de couleur que moi. Si je pouvais faire qu’à sa place ce soit Bastien-Lepage ce serait un vrai bonheur, le peu que j’ai appris c’est de Breslau qui l’a appris de Bastien-Lepage. C’est plus énorme que tout ce qu’on peut croire de voir travailler quelqu’un de fort. Du reste tout ça c’est rien pour ma famille et elle serait délicieuse qu’elle ne pourrait pas comprendre mes calculs d’études, mais enfin... Voilà ! Faut aller voir un aliéniste.
Примітки
Жюль Бастьєн-Лепаж (1848–1884) — провідний художник-натураліст свого покоління, відомий пленерними картинами на сільські сюжети. ↩