❦
Пʼятниця, 20 травня 1881
Двома словами. Мої вагання починаються знову! Ох! ох-ох. Приходить Потен, і я розраховувала на нього, щоб не їхати до Росії і не надто образити батька. Гаразд, я можу й не їхати, але саме Божидар приносить смертельну новину: «журі сьогодні робило обхід Салону і довго розглядало картину Брезло». Ох! ох-ох, сльози, що вже були потекли, ллються потоками.Vendredi 20 mai 1881En deux mots. Mes hésitations recommencent ! Oh ! la la. Potain vient et je comptais sur lui pour ne pas aller en Russie et ne pas trop vexer mon père. Bon, je puis ne pas partir, mais c’est Bojidar qui apporte le mot mortel: « le jury a fait sa promenade au Salon aujourd’hui et a beauoup regardé le tableau de Breslau ». Oh! la la, les larmes qui avaient déjà coulées se répandent en torrents.
Батько й мама думають, що мене засмучує сказане Потеном, а я не можу зізнатися, в чому річ. Але я добряче плачу; без гримас і ридань, гарні великі мовчазні сльози, що рясно ллються, мов літній дощ, не надто псуючи обличчя.
Mon père et maman pensent que c’est ce qu’a dit Potain qui me chagrine et moi je ne puis avouer la vérité. Mais je pleure bien; pas de grimaces ni de sanglots, de belles grosses larmes silencieuses, à profusion qui tombent comme une pluie d’été sans trop détraquer le visage.
Зрештою, Потен не сказав нічого надто нового і дав мені змогу лишитися тут, але річ у картині Брезло. Це жахливо. Та що вам сказати — оце так день!! Я попросила Потена перебільшити мій стан і просто сказала родині, що права легеня хвора, щоб батько не образився, що я лишаюся. І ось вони всі в розпачі, ходять навшпиньки... Ах! горе!!
En somme Potain n’a pas dit grand chose de neuf et il m’a donné moyen de rester ici mais c’est le tableau de Breslau. C’est affreux, ça. Enfin que vous dire, une journée !! J’ai prié Potain d’exagérer mon état et dis tout bonnement à ma famille que le poumon droit est malade, pour que le père ne soit pas vexé de ce que je reste. Et les voilà tous dans la désolation, marchant sur la pointe des pieds... Ah ! misère !!
Їхні погляди ранять мене, їхні поступки доводять до сказу... і жодної опори! За що зачепитися? Ах! живопис — гарний жарт! Знаєте, у хвилини туги ніколи не буваєш аж надто нещасним, коли маєш на своєму обрії якусь світлу цятку; і за всіх знегод я тішила себе словами: зачекай-но трохи, живопис нас урятує. — А тепер я сумніваюся в усьому. Я не вірю ні в Тоні, ні в Жюліана.
Leurs regards me blessent, leurs concessions m’exaspèrent... et pas un point d’appui ! A quoi me raccrocher ? Ah ! la peinture est une bonne farce ! Vous savez dans des moments d’ennuii on n’est jamais trop malheureux quand on a un point lumineux quelconque dans son horizon et toutes les misères je me repliais en disant: attends un peu, la peinture nous sauvera. - A présent je doute de tout. Je ne crois ni à Tony ni à Julian.
Хіба ж у сльозах я сподіваюся добре малювати!!!
Si c’est en pleurant que j’espère bien peindre !!!
Пані де Брімон спускається до нас увечері на годинку. Усе така ж білява й елегантна.
Mme de Brimont descend passer une heure avec nous le soir. Toujours blonde et élégante.