❦
Пʼятниця, 6 травня 1881
Vendredi 6 mai 1881
Сьогодні вранці в Салоні, де я зустріла Жюліана, який познайомив мене з Лефевром1, а той сказав мені, що в моїй картині великі якості. Я почуваюся зовсім маленькою дівчинкою.
Ce matin au salon où j’ai rencontré Julian qui m’a fait faire la connaissance de Lefèbvre qui m’a dit qu’il y a de grandes qualités dans mon tableau. Je suis très petite fille.
Удома — усе ті самі розмови про зміни, які треба зробити. Усі вони мене дратують! У мого батька часом безглузді ідеї; він у них не вірить, але вперто на них стоїть. От, наприклад, каже, що все залежить від того, чи проведу я літо в Росії. Тоді, каже він, побачать, що ти не поза своєю родиною... А хіба я колись була поза нею! Цей прийом — прямо звинувачувати мене — огидний... Зрештою, з мене досить, аж по горло; я не можу й слова про це сказати, не залившись слізьми. Вони не хочуть або не можуть нічого! Що ж, я чекатиму всього від випадку. Але принаймні я не подорожуватиму, лишуся спокійно (!!!) вдома і зможу журитися у своєму кріслі, де мені фізично добре. О втомо, о жахіття! Хіба я мала б знати це в моєму віці! Хіба ж тут немає чим скалічити характер! Ось що мене журить: якщо колись у мене й буде якась радість або бодай звичайне існування, чи зможу я ним тішитися? Чи зможу скористатися з того, що трапиться?
A la maison, toujours des conversations sur les changements à opérer. Ils m’agacent tous ! Mon père a des idées parfois absurdes, il n’y croit pas, mais il s’y obstine. Comme de dire que tout dépend de ce que je passe l’été en Russie. On verra, dit-il, que tu n’es pas en dehors de ta famille... Est-ce que je l’ai jamais été ! Ce truc de me mettre directement en cause est répugnant... Du reste j’en ai assez tout plein, je ne peux en dire un mot sans fondre en larmes. Ils ne veulent ou ne peuvent rien ! Eh bien j’attendrai tout du hasard. Mais au moins je ne voyagerai pas, je resterai tranquille (!!!) chez moi et je pourrai me désoler dans mon fauteuil ou je suis physiquement bien. Ô lassitude, ô atrocité ! Est-ce que je devrais connaître ça à mon âge ! Est-ce qu’il n’y pas là de quoi estropier un caractère ! Et c’est ce qui me désole, si jamais j’ai quelque joie ou seulement si j’ai une existence ordinaire pourrai-je en jouir ? Pourrai-je tirer parti de ce qui se présentera ?
Гадаю, що я вже не бачу світ так, як інші, і що... але годі вже про це.
Je crois que je ne vois plus comme les autres et que... mais c’est assez comme ça.
У Ґавіні, потім у Салоні, де старий Ґавіні набридає мені своїми мистецькими претензіями, а ввечері, геть стомлена, напівсонна, — і в голові в мене пролітають божественні ідеї. Вони приходять, минають, ідеш за ними, як за оркестром, чия мелодія розгортається в тобі і попри тебе.
Chez les Gavini puis au Salon ou le père Gavini m »ennuie [avec] ses prétentions artistiques et le soir toute fatiguée à moitié endormie, des idées divines me passent par la tête. Ça vient, ça passe, on le suit comme un orchestre dont la mélodie se développe en vous et malgré vous.
Капітан Блан у Салоні, він прогулювався з нами.
Le capitaine Blanc au Salon, il s’est promené avec nous.
Примітки
Жюль Жозеф Лефевр (1836–1911) — французький академічний живописець, відомий особливо жіночими актами; викладав в Академії Жюліана. ↩