П'ятниця, 18 березня 1881

Я закінчила картину, окрім кількох доробок.
Жюліан вважає, що за тиждень вона незмірно виграла, що тепер вона дуже добра. Тоні не бачив зміни в центрі: три головні постаті, хоч і на другому плані, переписані, змінені, та й інші теж; і руки.
Я й сама знаю, що тепер краще; побачимо, що завтра скаже Тоні.
Усього там шістнадцять осіб і кістяк — виходить сімнадцять.
Так от, я незадоволена. Тоні, як і минулими разами, вважає кілька шматків добрими, але загалом не заслуговую я компліментів; він довго пояснює мені, що тут треба зробити, і кладе кілька мазків, які я потім стираю. Що ж до Амелі, то вона не виставляє своєї картини — незавершеної і бридкої.
О пів на п'яту приходить Жюліан — і настає розрядка! Ми розмовляємо. Я почала за чверть до восьмої, я була стомлена, а надто стомлена тим, що не домоглася від Тоні «дуже добре». Боже мій, я й сама добре знаю: вона весела й жвава, але вмінню тут страшенно бракує.
Жюліан вигукує, що лютує на себе за те, що дав мені цей розкішний сюжет для першої ж картини.
— Ах! якби ж це була бодай ваша друга!
— Ах! так.
— Що ж, пане, лишімо її на наступний рік!
На це він глянув на мене очима, що сяяли надією побачити мене гідною, гордою і здатною відмовитися від марного вдоволення виставити річ незавершену й посередню.
Він був би в захваті, якби я відмовилася, та і я також, але ж інші? Друзі? Скажуть, що зроблене мною викладачі визнали надто поганим, що я не спромоглася на картину, словом — що мене відхилили в Салоні.
Питання? Чи зробила я все, що могла? Окрім кількох дрібниць — так, безперечно, але я опинилася перед речами зовсім незнаними, про які й не здогадувалася; хай там як, я багато чого навчилася. Жюліан вважає, що я зробила величезне зусилля, що це непогано, що це цікаво, але що хочеться рвати на собі волосся, коли подумаєш, чим воно могло б бути. Ах! хотіла б я, щоб ця картина продерлася, аби мене не змусили її виставляти. Бо мене змушує до цього дурне марнославство, наперед покаране тим, що я боюся байдужості публіки та кепкувань чоловіків знизу; не те щоб саме кепкувань, але вони скажуть: ну, не така вже вона й сильна, найсильніша з ваших жінок.
Ах! Господи! це можна було передбачити, Жюліан мав би це знати!
Але він каже, що це через те, що я заїздила своє полотно, що якби я писала так, як почала, то вийшло б добре! А ще там є академічна постать моделі — хлопчина років десяти; ні, якби я зробила це як тижневий етюд, то зішкребла б, таке воно банальне, а надто з пересічним рисунком, без характеру і геть негідне мене — це найгірше в картині.
Ах! як прикро, але що вдієш?? Сент-Аман розпитує мене про подробиці й готує належну розкрутку в «Спорті» та в «Записнику світської людини» за підписом Іскра у «Фігаро», який веде пані де Перонне (віконт де Леторьєр), беручи більшість світських новин від Сент-Амана.
Це моя провина, ось уже три роки я працюю; це провина цього шибеника Жюліана, він мав би передбачити, що мені бракує сили... а ця тварюка ще й вигукує: Ах, якби я це зробив! Ах! якби ви це зробили за рік!

Примітки

«Записник світської людини» («Carnet d'un mondain») — популярна колонка світських пліток у «Фігаро», що виходила за псевдонімом «Іскра» («Etincelle»). Авторкою була пані де Перонне — віконтеса де Леторьєр, — якою керував Сент-Аман, постачаючи їй матеріал про Марію.