❦
Субота, 19 лютого 1881
Samedi 19 février 1881
Тоні каже, що все йде дуже добре; давши мені добрий урок, він іде виправляти Амелі, якій майже нічого не каже, дуже збентежений, яка має змінити обличчя, що, гадаю, ніяк не виходять; вона вся червоніє і, замість розмовляти з ним, як зазвичай, лишається на місці й гарячково працює, поки цей ангел Тоні повертається до моєї картини, розглядає її, дає поради, підбадьорює мене і кілька разів повторює, що все добре. Я така цьому рада, що забуваю про холодність Жюліана, яка все ж мене непокоїть...
Tony dit que ça va très bien après m’avoir donné une bonne leçon il s’en va corriger Amélie à laquelle il ne dit presque rien, très embarrassé, qui doit changer des figures qui ne s’arrangent pas je crois, elle en devient toute rouge et au lieu de causer avec lui comme d’habitude reste à sa place et travaille fébrilement pendant que cet ange de Tony revient à mon tableau, l’examine, donne des conseils, m’encourage et répète plusieurs fois que cela va bien. J’en suis si ravie que j’oublie les froideurs de Julian qui me tracassent pourtant...
Та байдуже, я несправедлива: я ж сама ставила за лихість1 Амелі її радість, коли я падаю, та її лють, коли я знову підіймаюся. Так от, я відчуваю те саме. Я не бажаю їй зла, але її картина зашкодила б моїй — дві на той самий сюжет! І мені було б приємно, якби вона не виставлялася.
C’est égal je suis injuste, je citais comme une mauvaiseté [sic] d’Amélie ses joies quand je suis par terre et ses rages quand je remonte. Eh bien je sens la même chose. Je ne lui veux pas de mal, mais son tableau nuirait au mien, deux du même sujet ! et je serais aise si elle n’exposait pas.
Мушу зізнатися в дитячій витівці: під приводом, що на бульварі Мальзерб є особняк із майстернею для огляду, ми туди їдемо, я це вигадала цілком спокійно, з подробицями — мовляв, така-то мені про нього сказала, і я описую особняк, якого не існує і якого ми не знаходимо; тільки я кинула погляд на номер 161, що належить Кассаньякові; він видається старим, із... ніби зеленими жалюзі, на вигляд провінційний і невеликий. Я по-дурному не наважилася подивитися на нього, коли ми проїздили вдруге; мені здавалося, що тітка вгадає мою сміховинну брехню, і я соромилася власної цікавості. Але це мене зачепило, і я туди повернуся, якщо випаде нагода вислизнути самій.
il faut avouer un enfantillage, sous prétexte qu’il y avait à voir un hôtel avec atelier Boulevard Malesherbes nous y allons, j’ai inventé cela très calmement avec des détails, c’est une telle qui me l’a dit et je dépeins l’hôtel qui n’existe pas et que nous trouvons pas, seulement j’ai jeté un coup d’œil sur le 161 qui est à Cassagnac, ça a l’air vieux avec... comme des persiennes vertes, ça a l’air province et pas grand. J’ai eu la bêtise de ne pas oser le regarder quand nous avons repassé, il me semblait que ma tante devinerait le ridicule mensonge et j’étais honteuse de ma curiosité. Mais cela m’a fait quelque chose, je vais y retourner s’il m’arrive de m’échapper seule.
Ми з де Дайєнс тримаємося дуже холодно, але не посварені.
Nous sommes avec de Daillens très froides mais pas en querelle.
Я в захваті від Сен-Марсо! Мені наче виростають крила, я вірю, що в майбутньому стану великою художницею. Пʼять років тому я неодмінно списала б десять шалених сторінок про номер 161 на бульварі Мальзерб, і що далі писала, то дужче розпалювалася. А тепер усе спокійно... та й Мистецтво, і вуха...
Je suis enthousiaste de Saint Marceaux ! je me sens des ailes, je me crois une grande artiste dans l’avenir. Il y a cinq ans je n’aurais pas manqué d’écrire dix pages folles sur le 161 du Boulevard Malesherbes, je me montais la tête à mesure que j’écrivais. A présent tout est calme... et puis l’Art et les oreilles...
Уже з десяток днів мені все сниться дідусь, мама, мої рідні...
Depuis une dizaine de jours je rêve toujours de grand-papa, de maman, des miens...
А ще майже завжди мені сняться або люди, яких я маю побачити назавтра, або ж сон продовжує вже скінчений день, і я ніколи не сплю без снів.
Et puis presque toujours je rêve ou des gens que je dois voir le lendemain ou bien le rêve continue la journée terminée et je ne dors jamais sans rêves.
Живопис, Сен-Марсо! О! я хочу ліпити, щойно скінчу картину. О! я відчуваю в собі силу!
La peinture, Saint Marceaux ! Oh ! je veux modeler si tôt le tableau fini. Oh ! je me sens une puissance !!
Який сумбур!
Quel décousu !
Примітки
У вихідному тексті: mauvaiseté [sic]. ↩