❦
Неділя, 9 січня 1881
Сьогодні ввечері в мене на 37 обмивають новосілля. Зібралося з десяток товаришок. (Зіллардти, Амелі, Аміксе, де Дайєнс, де Вільвʼєй, Річардси, Симонідес, Мадлен тощо...). Професорів нема.Dimanche 9 janvier 1881
Майстерня вся обвішана різними тканинами, шматками тла, східним шовком і живописом; два великі гобелени! Зрештою, мило, багато прохолодних напоїв, пунш. Божидар, який допомагає мені з десятої ранку все влаштувати, біля буфету. Де Дайєнс називає його й Алексіса моєю запряжкою добре вишколених поні. Вони й справді милі. Княгиня дарує відріз турецької тканини. А пані Наше прислала мені сьогодні вранці чудову вазу з емальованими рельєфними трояндами й гарною рослиною.
L’atelier est tout tapissé d’étoffes diverses, de bout de fonds, de soies orientales et de peinture; deux grandes tapisseries ! En somme c’est gentil, beaucoup de raffraichissements, du punch. Bojidar qui m’aide depuis ce matin dix heures a tout arranger, est au buffet. De Daillens les appelle lui et Alexis mon attelage de poneys bien dressés. Ils sont gentils en effet. La princesse qui donne une pièce d’étoffe turque. Quand à Mme Nachet elle m’a envoyé ce matin un vase exquis, avec des roses émaillées en relief, avec une belle plante.
Мені геть соромно отримувати такий гарний подарунок за цей портрет.
Je suis tout honteuse de recevoir un si joli cadeau pour ce portrait.
Потен відмовляється мене лікувати, бо я не виконую його приписів. Ах! як би я хотіла поїхати, податися до Італії, до Парми. Ах! чисте небо! Ах! синє море! Ах! гарні тихі ночі!...
Potain refuse de me soigner vu que je ne suis pas ses ordonnances. Ah ! je voudrais bien partir, m’en aller en Italie, à Parme. Ah ! le ciel pur ! Ah ! la mer bleue. Ah ! les belles nuits calmes !...
Сама лише думка про Італію зводить мене з розуму. Це як щось... дуже прекрасне, до чого не готовий... Ні, не те... я не вмію пояснити... Це схоже на велике остаточне щастя, до якого не хотілося б іти інакше, ніж звільненою від усякої турботи, від усякої прикрості.
L’idée seule de l’Italie me rend folle. C’est comme quelque chose... de très beau pour lequel on n’est pas préparé... Non, ce n’est pas cela... je ne sais pas m’expliquer... Cela semble comme un grand bonheur définitif vers lequel on ne voudrait aller que délivré de toute préoccupation, de tout ennui.
Коли я кажу собі: ну, їдьмо, одразу думаю: ні, ще не зараз, треба ще боротися, працювати, а потім, невідомо коли, остаточний спокій, Італія... Питаю себе, що ж там є... Але на мене вона діє чудесно, магічно, незбагненно для інших...
Quand je me dis: allons, je pense aussitôt, non pas encore, il faut encore lutter, travailler et puis après je ne sais quand le repos définitif, l’Italie... Je me demande ce qu’il y a là... Mais sur moi l’effet est prestigieux, magique, inconcevable des autres...
О так, поїхати, але з родинними непорозуміннями... щоб Потен, Шарко та всі інші казали мені їхати, я мушу бути дуже хвора... Відчуваю, що тепле тамтешнє повітря одразу б мене вилікувало. Але це їхня вина. Чому мама теж не повертається?
Oh oui partir, mais avec les tiraillements de la famille... pour que Potain, Charcot et tous les autres me disent de partir, il faut que je sois bien malade... Je sens que l’air chaud de là-bas me guérirait tout de suite. Mais c’est leur faute. Pourquoi maman ne revient-elle pas aussi ?
Вони кажуть, що це мій каприз. Нехай, але воно так, і якщо вони так мене люблять... Одне слово, усе скінчено. Ще рік, можливо. 1882 — велика дата: у моїх дитячих мріях саме на 1882 я поміщала вершину... не знаючи чого. Може, це буде смерть.
Ils disent que c’est un caprice de ma part. Soit, mais c’est comme ça et puisqu’ils m’aiment tant que ça... Enfin tout est fini. Encore un an peut-être. 1882 est la grande date, dans mes rêves d’enfant, c’est 1882 que je plaçais le point culminant... sans savoir quoi. Ce sera peut-être la mort.
Сьогодні ввечері у майстерні скелет був перевдягнений на Луїзу Мішель: із червоним шарфом, цигаркою, мастихіном замість кинджала. Скелет є й у мені, ми всі так закінчуємо. Жахливе ніщо!
Ce soir à l’atelier le squelette était déguisé en Louise Michel, avec une écharpe rouge, une cigarette, un couteau à palette pour poignard. Un squelette est dans moi aussi, nous finissons tous par là. Horrible néant !