❦
Середа, 29 грудня 1880
Mercredi, 29 décembre 1880
Ось я вже боюся йти на збори! Я недочуваю. О горе.
Voilà que j’ai peur d’aller à la réunion ! je n’entends pas assez. Ô douleur.
Ніщо мені вже не помагає! Я могла б завести в Брімон знайомства з визначними чоловіками — і вже не можу! Я все чую не так, я лишаюся як дурепа, я не відповідаю ні швидко, ні влучно. О нестерпна мука. Моя головна, моя єдина принада втрачена. Я маю вигляд відсутній або дурний.
Rien ne me sert plus ! Je pourrais me lier chez la Brimont avec des hommes remarquables et je ne le peux plus ! J’entends de travers, je resterai sotte, je ne réponds ni vite ni juste. Ô supplice atroce. Mon principal, mon seul attrait est perdu. J’ai l’air absent ou bête.
Навіть Сент-Аман, який щойно звідси пішов, ще не здогадався — завдяки безладності наших розмов, а коли він декламує, мені й не треба слухати... але я його не розважаю. Памʼятаєте той сніданок, на якому він був так мною зачарований, що забрав собі в голову привести до мене визначних друзів. Так-от, того ранку я випадково чула і... Ах! Бачте, це гірше за смерть! Боже мій, невже це триватиме.
Jusqu’à Saint Amand qui sort d’ici, il n’a pas deviné encore grâce au décousu de nos conversations, et quand il déclame je n’ai pas besoin d’écouter... mais je ne l’amuse pas. Vous rappelez-vous un déjeuner pendant lequel il fut si charmé de moi qu’il se mit en tête de m’amener des amis saillants. Eh bien cette matiné-là,par hasard, j’entendais et... Ah ! voyez-vous c’est pis que la mort ! Mon Dieu est-ce que ça va durer.
Жюліан та архітектор Дюбель піднялися; це обійдеться мені у сто пʼятдесят чи двісті франків. Рухома панель тощо. Отже, оздоблення дістається Жюліанові, та ще й картину він матиме.
Julian et l’architecte Dubel sont montés, cela me coûtera cent cinquante ou deux cents francs. Panneau mobile etc. L’embellisement est donc pour Julian en plus il aura le tableau.
А я ось уже воліла б Амеліну частку... цей сюжет у натуральну величину вийде такий сухий — сучасні, прості сукні...
Mais moi voilà que je préférerais le lot d’Amélie... ce sujet grandeur nature sera d’un sec, des robes modernes et simples...
Найкумедніше — це розмаїття поз, нарядів, кумедні речі, які ми часом начіпляємо: великі капелюхи, щоб захиститися від світла, іноді штуковини з газет, клаптів малюнків, неймовірні дашки, не кажучи вже про шалі, фартушки англійок, мій чернечий плащ і бозна-що ще. Та писати це їй, а моя фантазія підказує мені пʼятдесят кумедних речей для картини.
Ce qui fait l’amusant, c’est la diversité de poser, d’accoutrements, les choses drôles que nous mettons parfois, de grands chapeaux pour se garantir du jour, quelquefois des machins faits de journaux, de bouts de dessins, de visières extraordinaires, sans compter les châles, les tabliers des anglaises, mon mantea de capucin, que sais-je. C’est elle qui le fait et ma fantaisie me propose cinquante choses amusantes pour le tableau.
Зрештою, завжди воліємо те, чого не маємо. Я пишалася, що робитиму в натуральну величину. Амелі плакала з люті. А тепер я б охоче помінялася з нею, і, бачачи це, вона ніколи на це не пристане. А втім, я нічого й не пропонуватиму... Отвір у перегородці зроблять, але я відступлюся, якщо доведеться...
Enfin, on préfère toujours ce qu’on n’a pas. J’étais fière de faire grandeur nature. Amélie pleurait de rage. Maintenant j’aimerais changer avec elle, ce que voyant elle ne consentira jamais. Je ne proposerai rien du reste... La cloison va être ouverte, mais je me rétracterai s’il faut...
А подумати тільки, що того вечора, при Вільвʼєй, Жюліан казав мені: доведіть тим, що плачуть, що сюжет чудовий, і зробіть те, що вони оголошують неможливим і важким. Мені лишалося тільки вибрати. Та дарма. Усе вже вирішено. Жюліан каже, що кілька осіб, зокрема й ті, що плачуть, часто казали, ніби він перебільшує те, на що я здатна, і що він дає мені цю картину, щоб довести, що має рацію і що я можу те, що можу.
Et dire que l’autre soir, devant Villevieille, Julian me disait: prouvez à celles qui pleurent que le sujet est excellent et faites ce qu’elles déclarent impossible et difficile. Je n’avais qu’à choisir. Mais bast. C’est fait. Julian dit que plusieurs personnes, entre autres celles qui pleurent, ont souvent dit qu’il exagérait ce que je pouvais faire, et qu’il me donnait ce tableau pour prouver qu’il a raison et que je puis ce que je puis.
— Навіть посередньо виконана, — каже він, — ця картина матиме великий успіх, дуже великий! А добре виконана, у чому я не сумніваюся, ви побачите... Та великий успіх, усі підуть на це дивитися, а потім... словом, успіх, відзнака, медаль, та хтозна що ще?
- Médiocrement exécuté même, dit-il, ce tableau sera un grand succès, mais très grand ! Et bien exécuté, ce que je ne doute pas qu’il ne soit, vous verrez... Mais un grand succès, tout le monde ira voir ça et puis... enfin un succès, mention, médaille, que sais-je ?
Як устояти перед такими доводами. Але тепер, коли все це запущено, він лишає на мені відповідальність за все, навіть за перегородку й за сюжет... Що ж, така його манера — ти або з Воклюзу, або ні. Тільки от це мене вибиває з колії, змушуючи в усьому сумніватися.
Comment se refuser à de telles raisons. Mais à présent que tout cela est lancé, il me laisse la responsabilité de tout, même de la cloison, et du sujet... Enfin c’est sa manière, on est du Vaucluse ou on n’en est pas. Seulement cela me détraque en me faisant douter de tout.
А найжахливіше — це вуха!
Ce qui est affreux c’est les oreilles !