❦
Середа, 17 листопада 1880
Сьогодні Ролан Бонапарт, син принца Пʼєра, убивці Віктора Нуара, одружується з панною Марі Блан, донькою власника рулетки в Монако.1Aujourd’hui Roland Bonaparte, fils du Prince Pierre, assassin de Victor Noir, épouse Mlle Marie Blanc, fille de l’Entrepreneur de la roulette de Monaco.
Варто почитати просторікування всіх газет.
Il faut lire les tartines de tous les journaux.
Яка гидота.
Quel écœurement.
Ми ходили до Ґавіні, які виканючили в нас запрошення подивитися «Михайла Строгова» в «Шатле». Старий Дені доручає мені написати з фотографії старого портрета якогось монсеньйора-єпископа, свого дядька, — ото радість. От якби йшлося про те, щоб роздобути мені знаменитість, яку я писала б для Салону, то було б по-іншому.
Nous sommes allées chez les Gavini qui nous ont carotté une invitation pour voir « Michel Strogoff » au Châtelet. Le père Denis me charge de faire une peinture d’après la photographie d’un ancien portrait d’un Monseigneur évêque, son oncle, à la bonne heure. S’il s’agissait de me faire avoir une célébrité à faire pour le Salon, ce serait différent.
Яка гидота!
Quel écœurement !
Поль де Кассаньяк виправдовує вбивство Віктора Нуара, величає панну Блан «доблесною жінкою» і присутній на весіллі в першому ряду. Він, що одружився з донькою графині Акар, — це цілком зрозуміло, але яка ж гидота!
Paul de Cassagnac fait l’apologie de l’assassinat de Victor Noir, salue Mlle Blanc du nom de « vaillante femme » et assiste au mariage au premie rang. Lui qui a épousé la fille de la comtesse Acard, c’est tout simple, mais quel écœurement !
Відколи я в добрих стосунках з Амелі та компанією, ми балакаємо й сміємося під час перерв біля моделі, і ось сьогодні, вважаючи мене вже досить близькою і щоб краще посміятися, вони наговорили жахіть... Я не святенниця, ви знаєте, але хай йому грець.
Depuis que je suis bien avec Amélie et consorts, nous causons et rions pendant les repas du modèle, et bien aujourd’hui me jugeant suffisamment intime et pour mieux rire elles ont dit des horreurs... Je ne suis pas prude, vous savez, mais sapristi.
Яка гидота!
Quel écœurement !
Мама пише, що їде до Петербурга, щоб залагодити справи й приїхати, і просить у мене ніжного листа, щоб показати його міністрові.
Maman m’écrit qu’elle part pour Pétersbourg afin d’arranger les affaires, pour venir et me demande une lettre tendre pour la montrer au ministre.
Я щойно його написала, він починається так: «Люба й найдорожча мамо». До нього додано ще один лист, де я кажу: ось мій лист, щоб показати, сподіваюся, він такий же милий, як лист Віргінії, тощо.
Je viens de l’écrire, elle commence par: Chère et bien aimée maman. Elle est accompagnée d’une autre lettre où je dis: voici ma lettre à montrer, j’espère qu’elle est aussi gentille que celle de Virginie, etc.
Яка гидота, який сум і яка безвихідь!!
Quel écœurement et quelle tristesse et quelle situation sans issue 11!
Лист мами, де вона не скаржиться й каже лише кілька слів, доводить мене до сліз, бо в ньому стільки розпачу. Почерк такий, як коли в неї горе і вона плаче; я ледве бачу крізь сльози, що пишу. Її почерк починає скидатися на бабусин. Це жахливо — знати, що вона ось так раптом поїхала і що її силоміць там затримали.
La lettre de maman où elle ne se plaint pas et ne dit que quelques mots me fait pleurer parce qu’elle a l’air désolé. L’écriture est comme quand elle a du chagrin et pleure, je vois à peine pour écrire à travers mes larmes. Son écriture commence à ressembler à celle de grand-maman. C’est horrible de la savoir partie , là tout d’un coup et retenue par force là-bas.
На мене находить шалене роздратування.
Il me vient des exaspérations folles.
А подумати тільки, що перед усіма, починаючи з моєї покоївки, я весела, мов навіжена, — це не маска, тепер це вже звичка.
Et dire que devant tout le monde à commencer par ma femme de chambre je suis gaie comme une folle, ce n’est pas un masque, c’est une habitude à présent.
Примітки
Принц Пʼєр Бонапарт у січні 1870 року застрелив журналіста Віктора Нуара. Франсуа Блан (1806–1877) тримав казино в Монте-Карло. ↩