Вівторок, 16 листопада 1880

Боюся, що того дня я перебільшила щодо церкви, мене охопили святі докори сумління, і ще трохи — я підвелася б з ліжка, щоб прийти сюди й покаятися, бо церква служить тому, щоб пізнати Бога, церква зробила величезне для звичаїв, церква понесла дикунам ім'я Боже й цивілізацію. Не ображаючи Бога, гадаю, можна було б цивілізувати й без католицизму, але зрештою... церквою послуговувалися, як феодалізмом, і, як він, вона віджила чи майже віджила своє. У католицизмі забагато речей неприйнятних і обурливих, хоч і не огидних. Божественне змішали з пласкими легендами, [Замазано: і] нині надто багато освічених людей, щоб шанувати святу неправду. Але ми переживаємо добу перехідну, [Замазано: і] на жаль, маси ще недостатньо просвічені, щоб не перейти від здорових забобонів до зневаги й заперечення Бога.
Коли я часом мрію про можливі в житті зустрічі з Кассаньяком, я не бачу, як його клерикалізм і монархізм узгодилися б зі мною.
він міг би зізнатися мені, що грає роль, і цього було б мені досить. Є люди щиро [Замазано: побожні], але [Замазано: які є] монархісти, хіба що... що... [Викреслено: його країна потребує монархії]... Бо є люди, які вірять, що монархія потрібна для процвітання деяких країн... ось бач, я про це не подумала того дня, коли казала, [Замазано: що треба мати лакейську душу, щоб] любити монархію.
Припустімо, що в якійсь країні конституційна монархія, звісно ж, дає народові щастя — ну, тоді найгордіший і найшляхетніший чоловік може щиро до неї пристати й навіть мати певну щиру прив'язаність до родини, яка вже століттями уособлює його країну. Але звідси до тієї рабської прив'язаності до династії — велика відстань!
Я [Замазано: не кажу], що вважаю добрим бути монархістом, як щойно сказала вище, але зрештою можна припустити, що до неї щиро прив'язані й вірять у неї в глибині душі за вищезгаданих умов. Принаймні не у Франції це можливо, та й не та тут монархія, якій можна було б, поклавши руку на сумління, віддати перевагу перед Республікою. Та чи є взагалі бодай один претендент, не принижений і не зганьблений? Граф де Шамбор. І Орлеани, що неминуче за ним.
Але зрештою Орлеани, яких терпляче зносили б упродовж століть, могли б стати «тією родиною, яка уособлює країну», про яку я щойно говорила.
А ті ницості, до яких зобов'язує двір, були б жертвою власної гордості, яку приносять країні. Звісно. Але навіщо все це, коли є Республіка, яка має все, що є доброго в буржуазній монархії, і не має нічого з того, що в ній лихого, — найпрекрасніший і найшляхетніший з-поміж урядів.
Зрештою, є щось обурливе в державних почестях, які складає монархові-маріонетці міністр чи геніальний державний муж, що, хоч би що робив, завжди лишатиметься слугою монарха нікчемного, дурного, а може, і недоумкуватого.
Ні, бачте, ми з Кассаньяком про це не говоритимемо. Я лишаю йому його ченців і священників, оскільки він розпорошує на них почуття, належне Богові, але політику — ні! Зрештою, не смійтеся з моїх мудрувань, я кепсько висловлююся, та це, врешті, лише спроби намацати.