Четвер, 11 листопада 1880

Тоні приходив, і коли я висловила йому свою зневіру, він сказав, що це доводить, що я не сліпа, і закликав мене знову взятися за етюд, продовжувати вчитися.
Зрештою, це таки доводить, що я знаю більше, ніж раніше, бо вже бачу ясно, — але який же сум!
Як же мені потрібне підбадьорення. Я перешила собі коричневий плащ із чернечим каптуром для майстерні — на той випадок, коли мені випадає сісти біля вікна, від якого тягне пекельним протягом. Отже, у мене чернечий каптур. А це мені завжди приносило нещастя. Я плакала під цим лиховісним каптуром, аж так [Замазано: що ота Амелі] Зільгардт, яка прийшла подивитися, чи це не на сміх, геть сторопіла. Я хочу написати картину, що зображує вигнання ченців. Тож я ходила до капуцинів на вулиці де-ля-Санте, і троє отців, які там лишилися, розповіли й показали мені місце лиха; я приходила запропонувати двом отцям притулок у Ніцці. Сподіваюся, вони не скористаються пропозицією.

Примітки

Натяк на декрети від березня 1880 року, за якими релігійні ордени були вигнані з Франції.