Понеділок, 8 листопада 1880

Ось лист від Музе, а ось моя відповідь:
Ваш лист, люба пані, вельми мене засмутив. На щастя для мене, я боюся лише тих хвороб, що спотворюють зовнішність, інакше ті жахіття, які ви мені пишете, напевне довели б мене до хвороби зі страху. Та облишмо це.
Ось що я хочу вам сказати: маючи найкращі у світі наміри, ви дієте, як ворог, і завдаєте мені найбільшої шкоди, поширюючи про мене легенди, які стають заїждженими плітками для тих, кому ви їх розповідаєте. Ви приписуєте мені дивацтва, які мені й не снилися! Коли ви розповідаєте їх мені самій, це мене трохи дратує, та й годі, але інші в них вірять, і справді, оскільки ви мене бодай трохи любите, ви мали б добре розуміти, що мені не надто на руку видаватися в очах світу якоюсь дикою божевільною, яка робить нещасними своїх бідних рідних. Ваша приязнь до мене й ваше пречудове серце змушують вас бачити все надто драматично. На одному слові, що вихопилося в мами чи в тітки в хвилину прикрості, ви будуєте споруди, від яких я втрачаю глузд. Будьмо природні:
Я застуджена й кашляю, це трапляється з безліччю людей. Мене лікує дуже великий лікар, і дуже добре, запевняю вас.
А втім, нікому мої інтереси не такі дорогі, як мені самій. Отже, домовилися, чи не так, — більше спокою. Якщо ви мене любите і якщо не хочете завдати мені найгострішого клопоту, то більше не беріть собі за тему розмов із нашими спільними друзями ні мене, ні мої хвороби, ні мої вибрики, ні мій близький кінець.
Я розумію, що як велика приятелька ви тривожитеся за моє здоров'я, і я хочу вас заспокоїти: доктор Потен знає свою справу і зовсім не наляканий.
Але якщо все це вас не заспокоює й не пом'якшує, то подумайте про моє бідне дівоче марнославство, яке жорстоко страждає, коли мене називають хворою, немічною, безпорадною, сухотницею, а отже — гнилою, даруйте мені це слово, пан Ґамбетта насмілився вимовити його просто в Парламенті.
На цьому обіймаю вас, а також вашу любу доньку, яку я мала за розважливішу. Ваша бідна вмируща Марі.
Пані Ґавіні приходила.