Неділя, 24 жовтня 1880

Я ходила до Лувру. Я завжди ходжу туди сама, бо добре знаю, що в неділю до полудня нікого знайомого там не зустріну. Добре бачиш лише на самоті; я в захваті від картин минулого століття — це невимовна, вишукана грація. Ось чарівна доба. Невже ви вважаєте, що я народжена для життя трудового, ученого чи героїчного? Я хотіла б віддатися найрозніженішим лінощам, поринувши в серпанки Ватто й Ґреза та в парчу Ріґо. Ось вишукане століття. Уся колишня велич — і вже англійські вбиральні. Тоді як раніше майже не милися, або милися мало; тож це псує мені всі прекрасні пригоди давніх часів.
О третій ми маємо зустріч із Мірандою в доктора Потена, знаменитого, великого. Але ви ж знаєте, як я зневірена: я вже не вірю, що видужаю. Якщо мені ще вдається приховувати свою неміч від друзів, то тітка її помітила, і я кажу їй, що в мене боліло вухо й воно так і лишилося закладене.
Ні! Це жахливо.
Ґавіні приходив, приніс корсиканські цитрони.
Сент-Аман і Черні на обіді.
Оскільки за такого дощу ми не могли дістати екіпажа, то пані де Брімон підвезла нас аж до тридцять сьомого номера. Це чарівна жінка, і я не ходжу до неї зі страху... Ах! Я надто нещасна.

Примітки

П'єр-Карл Потен (1825—1901) — видатний паризький лікар.