Неділя, 10 жовтня 1880

Чумакови, мати й дочка, та Сент-Аман. Останній лишається до четвертої пополудні, ми музикуємо, і він плаче над «Полем і Віргінією». А я — я розумію це нездоланне зворушення. Я гірко плакала, читаючи цю книжку, і музика опери змушує мене плакати на тих самих місцях. Годі знайти книжку простішу й сильнішу. Жодна драма, жоден роман не справляють такого враження, і найпронизливіші сцени романів не викликають у вас такого глибокого смутку й сліз. Здається, ніби це справді сталося, ніби ти при цьому був, ніби сам був дійовою особою. Це шедевр, це піднесено, [Замазано: і все ж це ніщо] як драматичний стиль.
І не сама лише простота складає його красу, ні.
Словом, це піднесено. Тільки-но я подумаю про ту мить, коли Поль бачить з [чотири рядки викреслено] вершини скелі чорну цятку на морі, [Викреслено: яка є] корабель, що везе Віргінію. Ах! Я справді відчуваю, як у мені щось розривається, і заливаюся слізьми.
Якби хтось прочитав ці рядки, то подумав би, що я жартую або що я збожеволіла, — так-бо я зовні скидаюся на філософку й бунтарку.
Ранок я провела в Луврі й сама не своя від захвату. Досі я не розуміла так, як цього ранку. Я дивилася й не бачила. Це наче одкровення. Раніше я дивилася й чемно захоплювалася, як величезна більшість усесвіту. Ах! Коли бачиш і відчуваєш мистецтво так, як я, то ти не звичайна душа. Відчувати, що це прекрасно, і розуміти, чому це прекрасно, — ось велике щастя.
Коли я познайомилася з Полем де Кассаньяком, я замовляла свій поштовий папір у Дюшо, який робить його з малюнками, девізами тощо, і захотіла мати аркуш із Полем та Віргінією під їхнім деревом. Дюшо помилився й намалював утоплену Віргінію. А оскільки, замовляючи цей малюнок, я думала про Кассаньяка, то самі бачите, що це було пророцтво.