Неділя, 3 жовтня 1880

Чудовий Сент-Аман приходить близько третьої й співає мені всього «Ріголетто» з акомпанементом — ви ж знаєте, як він почне, то вся опера до кінця.
[Замазано: Однак] тітка повернулася, і прийшов Габрієль.
Сент-Аманові кортіло поїхати в Булонський ліс, як минулої неділі, тож тітка його запрошує, і він пристає на це за умови, що ми візьмемо й Габрієля.
Самі розумієте, як мені це до душі.
Отже, їдемо в Булонський ліс... тільки от... після прогулянки мені сумно й гірко на душі.
Габрієль їде до Рима, де ми так жалюгідно провалилися, і я потону в уяві цього хлопця під цілим океаном принизливих і смішних побутових дрібниць, якщо там про нас згадають.
Ах! Марнота марнот.
І як із цього вибратися!
Погляньмо на справу зі звичайного боку.
Припустімо, що любов гарного хлопця й добірного чоловіка на кшталт Габрієля я воліла б усій своїй величі — і самі побачите!
Не подумайте, ніби я претендую йому подобатися: для мене він має лише [Замазано: риси] нікчемні риси молодого дипломата та елегантного чоловіка з доброго роду; але тим більше підстав!
Я не залишала б по собі неприємного спогаду.
А все це там забрудниться.
я надто пригнічена, щоб... я вже й не знаю, що казати.
І як із цього вибратися!!
Так..., але поки що — скоритися.
Він чарівний, і коли подумаю, що бодай на мить припустила можливість вийти за Соутцо... Це жах.
Ми жартували, як завжди, і він попросив дозволу писати мені, щоб довідуватися про новини мого тата Жері.
А коли він сказав, що я роблюся колючою, я відповіла, що навпаки — ніколи ще не була до нього так прихильна, і це правда.
[Два рядки викреслено й один замазано: сміючись, усе, що я пишу цього вечора, виходить незграбним і дурним].
Габрієль сказав, що Гехт із усіх Ґамбеттиних друзів найкраще вміє триматися у вітальні і що Гехт має вплив на Ґамбетту.