Четвер, 23 вересня 1880

Мій лікар сказав мені позавчора, що я можу одужати і що в кожному разі чутиму краще, ніж зараз... Що ж! А сьогодні в мене жахливий шум у вухах, і я не знаю, як уникнути муки не чути, що каже цей славний Чумаков, який саме курить із тіткою після обіду.
Учора ми були в Опері, у ложі Каса-Рієра, і мені велося добре.
Ложу мала Черні, вона привела своїх друзів — пана й пані де Енен, моряка, доволі бридкого й дуже багатого; дружина — дев'ятнадцятирічна італійка, гарна, як білий день, і збудована, мов богиня. Талія, стегна, руки, кисті! Сент-Аман, який приходив удень, оголосив, що Гавіні поїде до Опери.
Я вдягла сукню зі святенницького муслину, пошиту по-дитячому, і не надто нудилася, гомонячи з цим любим архангелом, який, як я вам казала, втратив частину свого чару.
— Ви подурнішали з лиця, — дала я йому знати. Та я не можу описувати всі ці легковажні флірти, бо нездужаю, веселі речі видаються мені недоречними в такому стані!
Ах! яке горе.