Вівторок, 24 серпня 1880

Я дістала ляпас, якого, мабуть, ніколи не зможу повернути. Мені приносять листа з лондонською маркою, і я знаходжу там непристойну фотографію. Мерзенному покидькові, що задумав забруднити мені очі, це не вдалося, бо я роздерла конверт і вміст на шматки з дивовижною швидкістю.
Та, поміркувавши, я склеїла шматки конверта, щоб мати почерк. На адресі: «Панні Башкирцевій, авеню Монтень, 35 (у її ательє), Париж».
Ось вочевидь хтось добре поінформований. Я не знаю нікого, хто міг би хотіти образити мене в такий спосіб... а якщо й спадає якесь ім'я, то Бертине. Це дуже на неї схоже, вона завжди вирізнялася в мерзенних витівках. Та... найжахливіше те, що боягуз, який це зробив, гадає, ніби я дивилася на цю погань...
Яка ганебна річ! Яка підлота, який цинізм! Яка наруга над панною! Я не можу собі уявити, що існує хтось, кому спало б на думку так мене образити... Це може бути лише жарт Берти.
Яке боягузтво, це як наклепницький анонімний лист!
А тепер ось мене беруть жахливі підозри, я шкодую, що не подивилася на фотографію... а що, як голова тієї жінки була моя? Ви ж знаєте, що на такі фотографії можна приставити яку завгодно голову... Та ні, це впало б мені в око... я ж роздерла так швидко!
Ось яку гидоту вчинити! Я, проживши хоч сто років, ніколи не мала б дорікати собі такою підлотою... а люди, що чинять ці підлоти, мабуть, щасливіші за мене... Ні, я не можу отямитися... Це... мерзенно!
Та я маю конверт, і щойно Алексіс-сомнамбула повернеться до Парижа, я піду до нього, і він мені принаймні скаже, хто написав адресу.