Четвер, 29 липня 1880

Мені краще, і ось дещо про мого Принца [На полях: Принц Жером Бонапарт], це, запевняю вас, не пересічна людина.
Хіба ж не ганебно, що дріб'язкові злопам'ятства Тюїльрі з одного боку й партійний дух з іншого завжди заважали цьому великому розумові, цьому видатному здоровому глуздові, цій політичній чесності й цьому такому ясному розумові, цим прагненням до великого, ясного, чіткого, а отже й до чесного. Ах! я добре розумію, чому в нього небагато друзів. Він не лестить хвилинним пристрастям, а коли й робив це колись, то лише тому, що його [Викреслено: засади ідеї виявляються] власні ідеї збігалися з цими пристрастями, на той час.
Ця людина могла б стати дуже корисною для своєї країни, але я не вірю, що йому вдасться подолати ту дурну ворожість, яка його оточує і яка, певно, гасить усі його пориви вийти з того незвичайного становища, у якому він є. Йому бракує тієї останньої сміливості, того хисту виставити себе, що надає остаточної ваги тим заслугам, які маєш. Він різкий, рвучкий, навіть енергійний, але не вміє подати себе тривало, повно, вигідно.
Коли він себе виявляє, то уривками, з перервами, з прогалинами, через що він шокує й не подобається всім тим, хто не усвідомлює, ким він є насправді. А таких багато.
Я ціную й шаную його, бо я з його породи... тільки в малому, у дріб'язковому, у потворному, у незначному. Пристойність вимагає, щоб я отак себе принижувала. Кажуть, що мій Принц у приватному житті свиня, але я бачу його лише як державного діяча, решта стосується тільки його близьких і родини. Та хіба ж можна вимагати чеснот і від принца, одруженого так, як одружують принців? Та й чи багато взірцевих чоловіків? Що більше ти на видноті, то помітніші похибки. Він не зробив більше за інших, тільки не ховався. Тепер мені заперечать, що ховаються, аби чинити непристойності. Усе це гра слів, а ніщо не обурює мене так, як слова, бо вони все спотворюють і рідко дають перемогти добрій вірі.
Я хотіла б знати, чи говорить Принц про свої права; я певна, що він так не вважає, він надто розумний, щоб вірити в права, і сподіваюся, що він навіть не вдає, ніби в них вірить. Для мене це видатна людина, що носить славне ім'я, та й годі. Якщо його сини вдадуться добрими, що ж, ними скористаються, але не більше. Чому б родині не зберігати традицій слави, чи розуму, чи чесноти? Вона може це робити й без декретів, що її до цього зобов'язують або це їй дозволяють.
Я була геть розгублена перед натурою після ательє. Тепер я вже зрушила з місця, і мені від цього дуже легше.
Я знаходжу безліч моделей; усі ці овернці на диво поступливі, а жінки надзвичайно улесливі.
Я починаю дівчинку десяти років, що лежить, заснула в траві. Та завтра я її залишаю, щоб зробити хлопчину з його козою (в натуральну величину), якого я завершу, а після нього знову повернуся до своєї дівчинки. Хлопчина з козою — син різьбяра по дереву й столяра, який малював у паризьких ательє. Жінка — кравчиня, а троє дітей гарненькі.
Ба більше, їхня майстерня дивиться на північ, і в дощові дні я зроблю етюд дуже темної майстерні, де розміщу дівчинку, якій не більше за сім років і яка чарівна.
Я зайшла до вітальні готелю з панною Моро, там було кілька панн, і я повернулася геть задоволена, що була наймолодша й найяскравіша, хоч і не зачесана, у ольстері з каптуром.
І подумати тільки, що я марно в'яну ні для кого. Це безглуздя.