Вівторок, 27 липня 1880

Курте одружується, я надсилаю йому вітальну депешу. Він бере за дружину доньку колишнього біржового маклера Дюбуа, там, певно, є гроші. Тим краще. Цей сердега так наївно цього прагнув, що можна тільки радіти кінцю його поневірянь.
Мама пише мені листи французькою, де говорить про мої кепські почуття й вважає, що я даремно скаржуся. Мені, бачте, слід було б подумати, що я завжди погано поводилася з графом Мультедо й гнала його геть, а він же має за дружину француженку з доброї родини...
Що відповідати на таке? Я взяла всю цю бридню зі сміховинним правописом і відіслала її авторці.
Я пробую малювати краєвид, але це закінчується ударом ногою по полотну, а потім поруч стояла чотирирічна дівчинка, що дивилася, як я роблю, і замість дивитися на свій краєвид, я дивилася на дитину, яка з завтрашнього дня мені позуватиме. Як можна бодай щось ставити вище за постать?
Моро мене нудять, а на додачу приїде син Моро, якого мати має за чарівного.
У мене так болить між шиєю та лівим вухом, геть усередині, що можна збожеволіти. Я цього не кажу, бо тітка мене зануджувала б, та й я знаю, що це від мого болю в горлі.
Ось уже понад добу я страждаю так, що хоч кричи, неможливо ні спати, ні робити будь-що, навіть читання раз у раз уривається. Це через цей біль я бачу життя в чорному кольорі, гадаю. Горе моє гірке!
Коли ж я з цим покінчу зовсім, назавжди!