❦
Вівторок, 22 червня 1880
Mardi 22 juin 1880
Як же я нічого не знала про вчорашнє грандіозне засідання — ось яку штуку утнув мені мій живопис. Зрештою, я знала, що обговорюватимуть амністію, але хто міг передбачити, що промовлятиме Ґамбетта; жодна газета не давала на це й натяку. Я гасала крамницями, поки ця незвичайна людина промовляла. Що ж! після нього вже нікого немає. Поль де Кассаньяк видається кволим, миршавим, хлопчиськом. Якби я кохала Поля де Кассаньяка, він не провалився б отак безглуздо крізь землю в моїх очах. Якби я не була республіканкою з переконання, ця дивовижна людина зробила б мене такою. Чи памʼятаєте ви — понад два роки тому, коли я вихваляла Кассаньяка й писала у своєму щоденнику, що він або хтось інший могли б зробити мене бонапартисткою чи будь-ким за почуттям, але що в душі я республіканка. Це мене тішить, це доводить, що я маю якесь переконання, і це мене дивує. І хіба ж я не зійшлася з ним у думках, тобто хіба ж я на два роки не випередила вчорашню промову Ґамбетти, коли одного вечора, замислившись над цим, сказала: теперішня Республіка — справжня, довгоочікувана, остаточна, благословення небес, що нарешті прийшло.
Comment n’ai-je rien su de la formidable séance d’hier, ça c’est un tour que m’a jouée ma peinture. Du reste, je savais qu’on discuterait l’amnistie mais qui pouvait prévoir que Gambetta parlerait; aucun journal ne le laissait prévoir. Je courais les boutiques pendant que cet homme extraordinaire parlait. Eh bien ! après lui il n’y a plus personne. Paul de Cassagnac apparaît faible, chétif, un gamin. Si j’aimais Paul de Cassagnac, il ne rentrerait si bêtement sous terre à mes yeux. Si je n’étais républicaine par conviction, cet homme prodigieux me le ferait devenir. Vous rappelez-vous, il y a plus de deux ans lorsque j’acclamais Cassagnac et que je disais dans mon journal que lui ou un autre pouvaient me rendre bonapartiste ou n’importe quoi par sentiment mais que j’étais républicaine dans l’âme. Cela me fait plaisir, cela prouve que j’ai quelque conviction et cela m’étonne. Et ne me suis-je pas rencontrée c’est-à-dire n’ai-je pas devancé de deux ans le discours d’hier de Gambetta lorsque je disais un soir que je me mis à songer à cela, n’ai-je pas dit: la République de maintenant est la vraie, la longtemps attendue, la définitive, bénédiction du ciel, enfin venue.
Що важать ті перебільшення, до яких удаються, аби дійти до справедливої міри? [Слова викреслено]. Республіці дорікають кровʼю, багном тощо. Погляньте на початки всього, надто коли є половина, що заважає, бореться, псує. Країна — не вітальня.
Qu’importe les exagérations que l’on emploie pour arriver à la mesure juste ? [Mots cancellés]. On reproche le sang, la boue etc., à la République. Regardez les commencements de tout, surtout lorsqu’il y a une moitié qui empêche, lutte, gâte. Le pays n’est pas un salon.
Хай партійні люди обирають собі гостей, але Республіка — не партія, вона є Країна. Що більше до неї приходитимуть, то ширше вона розкриватиме обійми, а коли прийдуть усі, не буде ні вигнанця, ні покинутого, ні обраного, не буде більше партій, буде Франція.
Que les gens de partis choisissent leurs invités, mais la République n’est pas un parti, elle est le Pays. Plus on viendra à elle, plus elle ouvrira ses bras et quand tout le monde sera venu, il n’y aura ni proscrit, ni délaissé, ni choisi, il n’y aura plus de partis, il y aura la France.
І тоді винні будуть покарані, але від них аж ніяк не зречуться. Як таке могло б статися?
Et alors les fautifs en seront punis mais non point reniés. Comment cela se pourrait-il ?
Республіці ставлять у провину, що в її лавах є нікчеми, та яка ж нація їх не має?
On fait un crime à la République d’avoir des misérables dans ses rangs et quelle est la nation qui n’en a pas ?
«Республіка — ані вітальня, ані гурток. Якби Франція стала легітимістською чи імперіалістською, хіба ж усі вони були б тоді чисті?»
« La République n’est ni un salon ni une cotterie. Si la France devenait légitimiste ou impérialiste seraient-ils donc tous purs ” ?