Вівторок, 8 червня 1880

Соутцо вчора ввечері спробував мене магнетизувати, і я майже заснула чи радше заціпеніла під його поглядом; це приємне відчуття, і боюся, що сам він не вельми магнетичний. Закоханий молодик, що втуплює очі у ваші й щоразу, коли тітка виходить, бере вас за руку. Ви дозволяєте йому це під приводом, що ви засинаєте, і цей привід дозволяє вам також робити йому наймлосніші, найбільш... непристойні у світі очі. А проте ні, у його погляді таки є магнетизм, того вечора він уже збентежив мене, дивлячись зблизька...
Я дала йому читати «Беатрису» Бальзака, тітка і я сиділи, а він — біля наших ніг, але він не може читати цього серйозно. Він не розуміє Бальзака. Не думаю, що він читав хоч щось після того, як скінчив колеж. Ні, ще не його душі судилося стати сестрою моїй; ця спорідненість душ скидається на роман, на цитований уривок, на манірність — а проте це найсерйозніша річ на світі...
Хіба ж я можу гомоніти з цим хлопцем? Та ні. Я можу жартувати, питати його, що він поробляв, нагадувати йому ті уроки, кепкувати з нього, не надто зло, і дуже мило казати йому, що він дурний. Ми можемо навіть змовитися, щоб насміхатися з інших, чи то через те, що вони дурні, чи то що ми маємо ключ до якогось жарту; та звідси до справжнього порозуміння — далеко, гай-гай!
— Чи гадаєте ви, — кажу я йому, — що я не була б рада вас покохати? Це поклало б край багатьом речам... та хіба ж цьому накажеш!
Він гадає, що я жартую... та й справді він цілком може повірити, ніби я його трохи кохаю: учора ввечері цей магнетизм, та ще й мій страдницький виглядець, що його надавав мені біль у горлі... могли навіяти думку про якусь ніжність.
Вечеряючи в місті цього вечора, він зайшов сюди перед обідом, я привіталася й пішла вдягатися [два слова викреслено: на обід], лишивши його грати й піти. Водзінський прийшов увечері.
У мене пропав голос, болить так, що не можу як слід розтулити рота, і безперервний кашель.