Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Четвер, 6 травня 1880

Великі компліменти від Жюліана моєму живопису.
Соутцо має звичку розповідати своє перше враження. Схоже, перш ніж побачити мене, він щодня чув про нас, про мене від Алексіса, який провідував його, хворого, і казав йому, що я найвродливіша й найприголомшливіша з жінок. Тож із Алексісових балачок він уявив, що я дуже висока, велична, спокійна, холодна, претензійна; грецька голова, одне слово — Семіраміда. (Цікаво, що з того, що про мене кажуть, і з моїх листів про мене завжди складають саме таке уявлення.) А коли він побачив мене в Княгині, то спершу геть сторопів, не знайшовши тієї великої краси, а потім — побачивши, як я кепкую з Ґамбетти, говорю про політику, мов синя панчоха, а тоді цілком серйозно глузую з усього й гніваюся на те, що сама ж і кажу.
А до того ж така жвава й мінлива, що мене не можна було ні роздивитися, ні розгледіти. Кумедно чути, що про мене думають і яке враження я справляю. Та я гніваюся, обзиваю його ницим створінням, міщанином, бовдуром, який нічого не вартий, бо не здатен зрозуміти ні краси, ні чару, — Алексіс, оце інша річ!
Він сприймає це серйозно й цілих півгодини виправдовується: я сиджу за своїм бюро, він навколішки, пояснює мені, що то було перше враження, а потім він зрозумів, тощо, тощо, тощо.
Цей славний Алексіс — коли я його зустріну, відповім йому вельми люб'язним привітанням. Добрий хлопець, що вважає мене вродливою!
Мама нарешті від'їжджає до Росії, і сьогодні було безліч візитів. Гавіні, пані Одетт, Мазевський і старий Жері. Його донька, пані Дюпон (!), мала викидень, що завдає їм серйозного клопоту. А втім, пані де Брімон мені про це казала, і я знала, що в день обіду то не була пуста відмовка.
А підлий Габріель складає іспити 15 числа цього місяця й нікуди не ходить. Чи не так, пані, ви його рідко бачите?
— Та зовсім ні, добродію.
— Цього разу він конче хоче скласти й нікуди не ходить, я насилу спроваджую його в неділю прогулятися Булонським лісом подихати повітрям.