Субота, 1 травня 1880

Я щойно зазнала одного з тих грандіозних, дурних і марних провалів! Завтра Великдень, сьогодні ввечері чи цієї ночі ми йдемо на велику службу, де збирається вся російська колонія, починаючи з посольства в повному складі.
Усі вишукані, усі вродливі, усі марнославні — наперед. Великий огляд російських жінок і суконь, велика тема для пліток.
Гаразд: в останню мить мені приносять нову сукню, що має геть-чисто вигляд незграбного пакунка зі старого брудного газу. Я йду попри це, але скільки це коштувало мені люті, ніхто й не дізнається! Талія загублена в погано й косо пошитому ліфі; руки скалічені надто широкими й безглуздими рукавами. Одне слово — претензійний ансамбль, та ще й цей газ, який я бачила лише при денному світлі, увечері видається геть брудним!
Скільки ж зусиль мені знадобилося, щоб не роздерти все на шматки й не втекти з церкви! Соутцо був там. У світі нас сватають, і мені здалося, ніби він навмисне тримався біля нас, а на вечері підійшов спитати, чи не потрібен він нам для екіпажа тощо — я його спровадила. Та це дрібниця. Посеред служби з'явилася пані Бернардакі, найвродливіша, і я могла зблизька переконатися, що вона [є] справді й бездоганно вродлива. Але це лиш посилює мою лють, коли подумаю, що мені нíчого було б особливо боятися такого сусідства попри мою вельми пересічну зовнішність, якби я була вбрана як слід. Бо моє тіло й передусім те, як я вмію його подати, дають мені змогу змагатися з найбільшими красунями. Бути негарною за браком кращого — ще півбіди, але мати змогу бути гарною й показатися страховиськом, як я цього вечора! І, звісно, волосся теж піддається настрою, розсипається, а обличчя пашить. Це ницо. Святе ім'я всього найжахливішого, що тільки є! І подумати тільки, що з іншого боку вийшло непогано. Пані генеральша Енґельгардт, видна особа російської колонії, чийого сина відрекомендували тижнів зо два тому, познайомилася з мамою вчора в церкві, а цього вечора була дуже люб'язна. Ми відвезли її додому по вечері о четвертій ранку. Мама зустріла графа Капніста, повіреного у справах за відсутності Орлова, у посольстві в справах, і цього вечора вони привіталися й потисли руки, що бачивши, Алексіс кинувся до мами привітати її зі святом, вона подала руку, я вклонилася гордовито. А Божидарові я не вклонилася зовсім. О гнів, о лють. О дурне фіаско.
Цього ранку я ходила до Салону побачитися з молодиком від Жюліана, і він пообіцяв зробити неможливе. Я була в чорній вовняній сукні, дуже простій, але обличчя свіже й талія моя власна, і на мене багато задивлялися.
А щодо вчора, з моєю темно-зеленою сукнею, то це була справжня сенсація: люди різко спинялися, щоб подивитися на мою талію, як спиняються перед обличчям пані Бернардакі.
А цього вечора! Ах, чорти б... що завгодно!