Середа, 21 квітня 1880

Та все це мене непокоїть, і ще дещо до того... усюди ворожнеча, коли не вороги. Александр Дюма, у домі якого про нас лихословлять, видає доньку за пана Ліпермана, жида й друга Ехта, поза сумнівом. Ехт у великій ласці в де Лессепсів, і подружжя [викреслено: Мартінес], яке ми зустріли на обіді в нього і яке він одружив, причому дружина майже родичка пані де Лессепс; потім пані Адам, надмірно пов'язана з генеральшею Тюрр, уродженою Бонапарт-Вайз, яку доволі приймають, хоча стара Адам зачинила перед нею чимало дверей. Зрештою, хтозна... а ще моя дурна картина «Питання розлучення». Як гарно! Ах! Ну й вскочила я! Я ж сама хотіла галасу, і він буде, але не той, на який я сподівалася, буде галас нездоровий, принизливий.
Жид... особисті випади, хтозна, бо якщо шматуватимуть саму лише картину, це буде завелика честь, але є й інше; я намагаюся все передбачити й уявити тридцять шість речей, щоб жодна з тих, які я передбачу, не сталася: бо на цьому світі майже ніщо не стається ні так, як боїшся, ні так, як сподіваєшся.
А Арно з Ар'єжа, через якого я заплямувала себе...
Знаєте, коли Жері був з нами в Опері, давно вже, так от, він навіть візитівки не лишив, а на останній обід мама його запросила (11!!), він погодився, але його бідолашна дружина, маючи викидень на третьому місяці, змусила його поїхати до Рамбує, тож він не обідав.
Він надіслав мені сорок франків на мій розпродаж, але, ідучи до пані де Брімон, до нас не зайшов. А легко ж було лишити візитівку, проходячи повз комірчину консьєржа.
Що ж до цнотливого й чистого Гавриїла, то він тут уже два тижні. Соутцо мені казав, але я повірила в це лише вчора, коли пані Гавіні здивувалася, що ми його ще не бачили.
Я повернулася до старої Жакоб, тільки переодягнена англійкою і в таких окулярах, що перше, що вона зробила, — це порадила засіб проти хвороби очей і сказала де Дайлен переказати мені, щоб я показала їй очі; я відсунула окуляри, кліпаючи повіками. Я грала комедію, ніби нічого не розумію французькою, де Дайлен мала записувати оповідь і перекладати її мені потім. Загалом основні риси ті самі, усе те саме, окрім портрета мого судженого, який в усьому такий, як в Едмона: добре збудований шатен, широкий, опуклий лоб, відвертий і чесний вигляд. Чудовий характер, чарівний, дуже багатий чоловік, титулований чи славетний, а то й те й те.
А далі ось що важко розплутати, і то через самі ж факти.
Стерегтися й ніколи не зближатися з чорнявим чоловіком, який уже завдав мені горя чи образи, історія з листами; будь-що уникати цього чоловіка, який уже образив мене або зранив мою жіночу самолюбність, він завжди буде для мене фатальним. Цей чоловік глибоко порочний, лихий, «зрештою, пані, ви, заміжня, це зрозумієте, ви їй це поясните, як зможете, це чоловік брудний, огидний у коханні, зіпсутий». Так, але це куди більше скидається на такого собі Александра з Флоренції, ніж на невинного й водночас винного Жозефа. Зрештою, вона оголошує, що їх буде троє, четверо, п'ятеро, але не слід брати ні білявих, ні чорнявих, а надто огидного чорнявого, — лише шатена.
Потім вона дуже шкодує, що я не взяла такого собі білявого з дуже блакитними очима, який посватався до мене листом у чужій країні. Оскільки це достоту стосується бідолашного Брускетті, я ні про що не шкодую. «Прикро, він би її обожнював».
Цього разу, бувши англійкою, я зовсім їй не допомагала, тож, гадаю, маю йняти більше віри цьому сеансові, ніж тому, де я говорила і де звіт, можливо, зазнав впливу мого бажання вгадати Жозефа в тому чорнявому, чи я переплутала двох чоловіків задля приємності довести собі, що це таки буде Жозеф. Зрештою, переказую вам це за те, чого воно варте, віддаючи водночас ворожці належне в тому, що, окрім цієї справи з несправжнім Жозефом, усе збігається й усе дуже добре припасовується. А потім вона говорила про якогось пана, що має позашлюбну донечку, радячи мені його стерегтися. Я всього стережуся... коли можу. Якщо вона відраджує мене повертатися саме до того, то може бути спокійна — повертатися до того брудного Лардереї, хай йому грець. Так, але чи маю я вважати історію з Жозефом за...