П'ятниця, 9 квітня 1880

Продавчинь добрих сорок, наторгували близько десяти тисяч франків, я з них на тисячу. Тож ці пані мене дуже плекають — герцогиня, баронеса Рейль і касирки. Але пані д'Ерве де Сен-Дені та де Монтебелло нічого не зробили й пішли дуже невдоволені.
Під кінець влаштовують лотереї та аукціон. Я розпродаю тридцять квитків за чверть години всім цим паням; Соутцо весь час тут.
Панна Дельсарт приходить, але я надто втомлена, щоб ліпити, ми гомонимо, і Соутцо приносить суниці й горнятка вершків. Оце мила увага, я люблю суниці з вершками! Я не розумію цього славного хлопця. Він більше не говорить мені про кохання, він здебільшого грає в карти з тіткою або гомонить з іншими, поки я читаю газети чи пишу, — словом, як йому до вподоби.
Я зайшла до пані де Брімон, її помешкання чарівне; пахне Сходом, мистецькі речі, драпірування. Вона якнайлюб'язніша, ми гомонимо про політику. Вона приймає і Ґамбетту, і Принца Наполеона, і всіх інших. (Щодо листа Принца дивіться газети в альбомі.)
Пані де Брімон — одна з найчарівніших чужоземок, які блищали на початку Імперії. Їй дають п'ятдесят років, і зблизька її обличчя їх має. Але коли бачиш її на вулиці, пішки, з її струнким станом і елегантною поставою, із золотим волоссям (фарбованим, гадаю), даєш їй щонайбільше тридцять.
Вона, звісно, фарбується, але не так сильно, як я думала, бо вона мене поцілувала. Пан Гавіні пам'ятає її вісімнадцятирічною й каже, що вона та її мати обидві були ідеально гарні. Вона англійка, але дуже зфранцужена, мила, розумна.
Я вмістила в альбом статтю з «Фігаро» під назвою: ляпи Принца Наполеона. Ці ляпи — просто-напросто низка вчинків і слів ліберальної та розумної людини, незмінно послідовної в собі. Із нього хотіли зробити чудовисько, а зробили великого громадянина: це справжній республіканець, і, зваблена вже його доктринами, його розумом, його лібералізмом, справжнім, великим, завжди однаковим, я ваблюся ще й престижем імені, роду й майбутнім його двох гарних і чарівних синів. Відповідь «Естафети» на «Пеї» сувора до Популя, якого Орден просто-таки відлучає, та й зрештою зближення було справді неможливе, ось Кассаньяк у сумному стані... він зможе зробитися легітимістом, він уже ним фактично, коли не на ім'я, бо його імперіалістські доктрини вельми цікаві, а втім, від смерті Принца він каже саме лиш безглуздя, та йому й важко було б казати щось інше. Я була бонапартисткою за почуттям, потім республіканкою за смаком, за переконанням, але вкрай ліва партія мене відштовхує своїми спартанствами, надто тому, що ця суворість, це заперечення Бога приховують стільки ж корисливості й жадоби, скільки й будь-що інше. Я знайшла свою політику, це політика Принца, тож я пристала до неї з пристрастю. Це справжній державний муж, тож Ґамбетта тепер знайде, з ким мати справу. Він нічого не зробив досі? Але ж він існує лише від смерті маленького Принца, і подумайте про становище, яке створили йому Тюїльрі. Він ніколи не міг бути згоден із Наполеоном III, він мусив завжди повставати. Релігійне переслідування, яке республіканці провадять із дурним завзяттям, природно розпалює побожність, тож обидві його крайнощі мені антипатичні.
Мій Принц узяв правильну ноту своїм листом, який, щоправда, не запалить ні радикалів, ні клерикалів, але я вважаю, що шляхетніше бути таким, як Принц, ніж робитися людиною партії, лестячи її манії.
Принц постає тут із дивовижною величчю та простотою.
Кажуть, що він проїв гроші свого кузена. Його кузен був імператором, обраним, вибраним, помазаним цілою нацією, до того ж його кузеном, тож те, що сталося, було цілком природним. Що ж до політики, то мій Принц завжди мав власну, і, шануючи свого імператора, живучи у своїй країні й у лоні своєї родини, він ніколи не був іншим, ніж сьогодні, — ось що йому закидають. Дурні! Або люди недоброї віри! Я цілком підкорена його листом, я навіть не знаю, чи він сам зрозумів, наскільки той чудовий.
Не можна було уявити нічого простішого, доречнішого, розважливішого.
Ось я пристрасно за нього, доки він іде дорогою, яка мені до вподоби; якщо він з неї зверне, я його полишу, ото й усе.