Неділя, 4 квітня 1880

Я написала маленьку голівку парижанки у великому чорному капелюсі й видровому манто, букетик фіалок, голова схилена набік, вона сміється. Я витратила на це кілька годин, але воно мале, та й для бідних...
Пані Гавіні, до якої я ходила, повела таку мову: люба моя дитино, на цьому розпродажі ви опинитеся з вершками аристократичного товариства Парижа. Д'Ерве де Сен-Дені, Монтебелло й Трешерн — найзухваліші в світі, вони гарні, молоді, модні. Якщо вони будуть із вами люб'язні, будьте люб'язні з ними, а як ні — стережіться. Я думаю, що вони будуть дуже люб'язні, ви ж молоді, гарні, милі, елегантні. Але не говоріть про ваших республіканців, це було б страшно, ви б пропали, це був би жах, незмивна пляма. Не говоріть про це! Не кажіть, що ви з ними знайомі, а якщо хтось із них прийде, не вдавайте, ніби впізнаєте їх. Зрештою, вони не такі вже й добрі для вас, щоб про них говорити, мудрому досить, чи не так, Марі?
Що ж, я не знаю напевно, але добре вірю, що це правда і що республіканці не дуже добрі для нас. Ехт почав, а потім плітки Дюма й того дивного товариства, яке вони бачать, Мункачі, а потім самі Крішабери, ось уже понад місяць я їх не бачила, я не піду перша на їхню суботу, бо вже давно пані Крішабер не приходила і щось носиться в повітрі.
Я не знаю, чому нам випав цей розпродаж і чому пані де Фіц-Джеймс згадала про нас. Наша консьєржка довго була її покоївкою, а консьєрж уже був консьєржем тут, де вона прожила одинадцять років.
Гадаю, що ці люди розповіли цій старій пані про мої таланти і що ми були б добрим внеском для тих бідних.
Мама ходила оглянути приміщення зі старою герцогинею, і все владнано.
Завтра я повертаюся до майстерні. Якщо я ніколи й не мала священного вогню, то тепер він у мене є.