❦
Четвер, 1 квітня 1880
Jeudi 1er avril 1880
Ми їздимо з візитами, а потім на кінні змагання. Я надсилаю в майстерню скриньку випорожнених апельсинів, набитих папірцями. Я переказую Тоні, що Жюліан чекає на нього о четвертій у кафе «Верон». Я переказую Амелі, що її пес загубився, і пишу Музе, що з нами сталася велика прикрість і щоб вона негайно приходила. Що ж до Берти, то я запросила її в «Одеон» дивитися «Весілля Аттіли», нову драму пана де Барньє. Вона вже зібралася, коли я переказую їй, що це першоквітневий жарт.
Nous faisons des visites et puis au Concours hyppique. J’envoie à l’atelier une caisse d’oranges vidées et remplies de papiers. J’envoie dire à Tony que Julian l’attend à quatre heures au Café Véron. J’envoie dire à Amélie que son chien est perdu et j’écris à la Mouzay qu’il nous est arrivé un très grand ennui et qu’elle vienne de suite. Quant à Berthe je l’ai invitée à l’Odéon voir “les Noces d’Attila”, le nouveau drame de M. de Barnier. Elle était prête lorsque je lui fais dire que c’est un poisson d’avril.
Хвора Музе встала, щоб прийти, у супроводі доньки, велике занепокоєння.
La Mouzay malade s’est levée pour venir, accompagnée de sa fille, grande inquiétude.
— Що сталося, Боже мій? — каже вона моїй тітці, яка нічого не знала.
- Qui y a-t-il mon Dieu ? dit-elle à ma tante qui ne savait rien.
— Та нічого, — відповідає та.
- Mais rien, répond celle-ci.
— Як це нічого!
- Comment rien !
Тут — невеличка сцена, але мене це тішить, і ми йдемо дивитися «Паризьких душителів», але я майже весь час сплю, бо мушу вам сказати, що вже понад два тижні в мене такий гул у вухах, що через глухоту пропускаю майже все, що кажуть актори, зі своєї ложі навпроти сцени.
Là-dessus une petite scène mais ça m’amuse et nous allons voir les Etrangleurs de Paris mais je dors presque tout le temps car je dois vous dire que depuis plus de quinze jours déjà j’ai de tels bourdonements dans les oreilles que je suis assez sourde pour perdre presque tout ce que disent les acteurs, de ma loge de face.