П'ятниця, 26 березня 1880

Мені нема чого робити, я відпочиваю, і ось починаються клопоти. Передусім цей ідіот Соутцо назвав моє ім'я, і разом із Лепіком вони помістили в «Евенман»: «До слова про художників, одна молода дівчина, панна де Башкірсеф, яка підписується панна Русс, надіслала на салон картину з таким підписом: Питання розлучення. Панні де Русс лише дев'ятнадцять років. Трохи замолода, щоб конкурувати з Альфредом Наке й отцем Дідоном!» Це дурість, велика дурість.
Пелікан, який їде до Ніцци, прибув із Петербурга й проведе з нами п'ять днів. Чи не той це провіщений мандрівник?
Я йду до пані Гавіні у своєму новому темно-зеленому костюмі, який справляє сенсацію. У моєї модистки було щонайменше двадцять пань, які лише дивилися на мене й послали до мене крамарку дізнатися, хто пошив мені це диво.
Потім до Лісу, це було нудно до знемоги... Уже сьогодні вранці ми ходили до церкви, а ввечері висповідалися, щоб завтра причаститися.
Наш піп сповідає як ангел, тобто як людина з розумом, кілька слів — і по всьому. А втім, ви знаєте мої погляди на це. Я б уже померла з відчаю, якби [я] не вірила в Бога, але натомість формули й перекази лишають мене байдужою.