Субота, 14 лютого 1880

Шостий сеанс. Іграшки Гавриїла приносять за собою інші. Кікі подарував мені шість коробок олов'яних солдатиків та іншого й кошеня, яке заводять і воно ходить.
Отож я бавлюся ними, заводжу собачку й граюся з намагніченою змійкою, равликом і жабою.
Доволі людей: Рузá, Водзінський, Соутцо, Тюркан, Фромесан, Лаговарі (секретар румунської місії), Міранда, Колонна, Бічинський, пані Гавіні, Рандуен, Пуатріно і так далі.
Сьогодні перша субота в Крішаберів. Розкішний прийом, музика й танці, людей замало, але жінки елегантні. Звісно, я ще нікого не знаю, окрім Мункачі та його дружини. Я танцювала з купою жаб, виявляючи грацію для глядачів. Я зробилася зовсім тонка, руки набули твердості й тонкої округлості бронзи. Я перейняла зачіску з нашого вечора. Волосся скручене досить низько, так що видно і форму голови, і потилицю. Спереду оздоблене непокірними пасмами й легкими кучериками, що наче от-от злетять. Я не червонію, танцюючи, тільки Соутцо запевняє, що я маю вигляд, ніби мені байдуже до всіх, а надто до моїх кавалерів. Мені вже не раз це казали, і це мені досить до вподоби, тим паче що ті, до кого мені байдуже, не завжди це помічають, як кажуть Соутцо й компанія. Малий не вгаває, я сказала йому, що з цього нічого не вийде. Він питає, чи вийшла б я за нього, якби він мав 2 000 000 ренти (про це говорили за столом).
Не вагаючись, любий добродію, — і ми сміємося.
Послухайте, князю, як ви хочете, щоб вас цінували, ви ж ніхто, у вас нема ні майбутнього, ні кар'єри, ні ремесла. Ви лише дрібний юнак. Це сумно!
Мама сміється, бо я почувалася як удома в цій республіканській вітальні. Там є оранжерея й курильна кімната в кінці, де хотілося б погуляти з Гавриїлом.
Пані Адам там була, але грали музику, ніяк було пройтися, і вона рано пішла.