Вівторок, 3 лютого 1880

Весілля Мультедо—Сатена. Усе минає чудово, усе на місці: єпископ, королева Ізабелла, і так далі, і так далі, у церкві Трійці. Оскільки Берта попросила заїхати по неї, ми її забираємо. Ні її, ні нас не запросили на вечір підписання шлюбного контракту, а лише на месу. Пані Гавіні одразу садовить мене поруч себе з Османом, маршалом Канробером і братом Філіппіні. Ця жінка часом чарівна; наша розмова протягом тих півтори години [викреслено: і більше], що тривала церемонія, склала б чарівну статтю для «Парізьєн».
Вона перемежовувала чесноти Мультедо із сукнею, яку собі шиє, і вроду нареченої з не знаю вже чим...
Це було дуже кумедно.
Потім ми йдемо до ризниці привітати молодят і всю родину, стара пані Філіппіні теж, вони кузени. Мультедо рекомендує мене своїй дружині як ангела й сердечну дівчину, і так далі. Він досить наговорився, що серця в мене нема, тож тепер хай нарешті віддасть мені належне.
Він узяв дуже гарний шлюб: молода дружина дуже гарненька й матиме 60 000 франків ренти. Вона схибнута, та й він граф. До речі, він граф, а його батько — іспанський маркіз, тож в актах вони без титулів, бо ці титули не визнали за Імперії, а Республіка Жозефа Арно не визнає нових титулів.
Зрештою, ця церемонія мене розважила, і я вважаю чоловіка дуже щасливим, та й жінку теж.
Здається, від цього з'являється охота вийти заміж, а мені то байдуже.
За справою Адам криється Ехт... Погодьтеся, що мені не щастить.