Неділя, 18 січня 1880

Ми багато їздимо з візитами. У Ґавіні юрба. Уся родина Мультедо, окрім нього самого. Маркіз, маркіза й пані Пічоні, уроджена Мультедо. Обмінюємося любʼязностями. Я гомоню з Лас-Казом і Нерво.
Лас-Каз має шістдесят тисяч франків ренти й гарний особняк на вулиці Сен-Флорантен.
Я помилялася, гадаючи, що він голий як бубон.
Графині Вальднер і віконтеси Пернеті не було вдома. Лишаємо візитівки, як і в пані Адам.
Лікарі та інші поважні люди в пані Крішабер.
Повернувшись, застаємо Ланкастерів і пана Бертена, а коли вони йдуть, надходить пан Жері. Батько незрівнянного...
Мене хилить до меланхолії через кашель і біль у боці. Це надає мені трагічного вигляду, і чарівний Ґабріель знову зʼявляється. Він, певно, вже отримав мою посилку.
Ах! Усі ці люди мені набридли! Я хотіла б звільнитися, щоб бачитися з ким хочу. Вийти за росіянина чи італійця, щоб бути вільною у Франції..., за вельможного пана з добрим становищем. Або ж вийти за Ґамбетту чи Арно, але це все мрії.
Росіянин чи італієць — ось реальність. Але світський француз, який неминуче належить до якоїсь партії, — ніколи! Хіба що це винятковий статок.
Ви ж мене врешті розумієте.
Світські люди здаються мені прісними! І зауважте, я бачу бонапартистів, які з усіх найдотепніші... Так, товариство — задля пристойності, але розумний світ...
Ах! Я нещасна.