Понеділок, 12 січня 1880

Я йду до майстерні о восьмій, а об одинадцятій двадцять опиняюся перед нашими дверима водночас із Гавриїлом і Куртом. Ми репетируємо востаннє. Усі веселі, і все було б зовсім непогано, якби не Курт, який завжди вміє так подивитися, ніби вважає нас за дурнів.
А бозна-який солдафон цей штабний капітан. Ну й нехай! Соутцо й він лишаються на сніданок, а Гавриїла нема.
У нас є поміст, рампа, завіса, усе-усе. А прорізана арка у жовту вітальню немовби навмисне зроблена для гри. Усюди рослини й квіти. Близько четвертої приходить Тарант, а потім зовсім несподівано Гавриїл, і ми сидимо й гомонимо до п'ятої-шостої.
Знаєте, ми з Гавриїлом на ножах: я весь час кажу йому, що він мене дратує, що я його ненавиджу, що він ні чистий, ні доброчесний, що я помилялася...
Рідко буває, щоб усе вдалося цілком. Так от, ця рідкісна річ сталася сьогодні ввечері. Усе вдалося... ось список запрошених, відсутні викреслені. [Викреслено: двома хрестиками]. Загалом було близько шістдесяти чи сімдесяти осіб. Усі пані дуже елегантні й майже всі гарні. Такі красуні, як пані Пернеті, Рандуен, Ґольдсмід, панна [Пуатріно]. На мені була моя газова сукня (та сама, що в Опері того вечора), волосся скручене й заколоте досить низько, але не закриваючи потилиці й так, щоб видно було форму голови.
Комедію було зіграно справді добре, як на те, що ролі розподілили в середу й мали чотири репетиції. На репетиціях я майже не грала, тож сьогодні ввечері це стало своєрідним одкровенням. Що треба сказати на мою честь — я ніколи в житті не боялася менше; я страхалася лише одного: щоб не виявилося замало людей. А втім, я бачу, що чим більше публіки, тим менше ніяковієш, отож упевненості мені не бракувало, о, але там, знаєте, мені було байдуже до публіки, я грала для себе, тож і була винагороджена за певні слова, жести, інтонації тим гомоном і тими оплесками, які відчуваєш як щирі. Сміялися зі смішних місць. А Соутцо, розпалившись наприкінці, теж насмішив. Знаєте, коли він говорить про галеони.
Одне слово, любі мої друзі, я себе явила. Бідолашна Сара Бернар! Ні, без жартів, я добре впоралася, і коли Гавіні провів мене до вітальні й мене вітали, я відповідала, перебільшуючи похвалу, щоб не виглядати надто дурною!
Плансі веде котильйон зі мною. Сцену розбирають за чверть години, а ті, хто не танцює, ховаються в блакитну вітальню та до мене.
Тільки ось серед танців Берта вчиняє якусь брутальність щодо Блана: вона, здається, нечемно відмовилася прийняти його у фігуру. Блан одразу йде до Ланкастера й оголошує, що завтра пришле до нього одного зі своїх друзів, а тоді йде гомоніти з Лагірлем, поки Берта, така ж боязка, як дурна, просить, щоб я з нею поговорила. Я ж вела котильйон! За мить я в курсі справ і йду до Лагірля та Блана. Бідолашна я. Танцювати з усіма, щоб нікого не образити, керувати всією машиною, Гавриїл, що їде післязавтра, і ще цей поєдинок. Уявляйте собі як хочете, як я давала собі раду.
Ланкастер уже встиг переговорити зі своїм другом Бертеном, коли Берта каже мені не казати ні її чоловікові, ні Бертенові, що вона щойно доручила Алексісові піти до Блана й показати йому ці написані її рукою слова, з датою, на її візитівці, підписані: любий князю, мені прикро, що я піддалася хвилині нерозважливого гніву, і я дуже шкодую, що все це сталося через мене. Берта Ланкастер.
Це дурість, б'є мимо й принижує його. Тим часом котильйон добігає кінця, чи радше я наказую його припинити, і ми вечеряємо за одним великим і за кількома маленькими столами. Актори разом, плюс суфлер і режисер, плюс панна Дюро, пан де Плансі та Берта. Оскільки коли ми закінчуємо, ще лише близько третьої, ми знову танцюємо; людей значно менше, сміємося більше. Найбільший успіх мав Бізинський, який всівся на підлозі бовванчиком, щоб танцюристи не зачіпалися ногами за щілину, яка утворилася в полотні. А пан де Лас-Каз щоразу, коли фігура кадрилі підводила його до цього бовванчика, піднімав ногу, ніби боявся на нього наступити, додаючи потому: я цього пана не знаю. А я тягну напоумлювати Робера, який лише цього й прагне, але не зізнається в цьому й, повернувшись додому, влаштує своїй дружині гарненьку сцену, я певна. Ця гарненька гуска має ідеї, а потім — самі банальності... Я пишу листа Бланові, якого цієї ночі віднесе йому Алексіс, перед приходом секундантів. [Замазано: завжди я], і цей Лагірль, який приходить сказати: ви ж розумієте, панно, це цілком вас стосується, я говорив із пані Ланкастер, і вона сказала мені, що єдина особа, яка має вплив на її чоловіка, — це ви!
Зрештою, сподіваюся, що Блан мене послухає й задовольниться вибаченнями цієї жінки.
О четвертій лишаються тільки Жері, пані де Байє й Водзінський, який повернувся з іншого вечора, побувавши вже тут.
Жері і я фліртуємо в куточку, грузнучи водночас у справі Арно; Діна сиділа до нас спиною й гомоніла з Водзінським.
Цей любий Гавриїл — я жартома розповідаю йому все, що насправді про нього думаю. Він чарівний, але, гадаю, він фліртує не тому, що це його тішить: він поступливий і бачить, що це тішить мене. Ми п'ємо чай до п'ятої, і ось я тут.
Усе це змінило моє враження. Стривайте: Крішабери конче хотіли, щоб я зіграла в них «Іскру». Самі розумієте, це мені лестить. Тож я говорила «так» до третьої, уявіть собі, а під кінець хотіли перевдягтися й піти на Ринок, а потім Гавриїл пропонує мені піти допомогти йому зібрати валізи. Що таке? Так, так, усе це стерло те враження, яке можна вмістити в кілька слів і в зітхання крізь усмішки. Як шкода, що з цього нічого не можна вдіяти!
Добре, що він їде завтра чи в середу, бо все могло б зіпсуватися, а досі не було чого шкодувати... Щоправда, цей архангел такий поступливий! Він сміється, бо я порівнюю його з Маленьким абатом, він, такий високий і з повною бородою. Сьома година ранку... Це нічого не змінює... Гавриїл — ангел, але Арно краще збудований за нього, у ньому більше шику, більше характеру, більше сили. Арно викликає відчуття бурхливіше, серйозніше, більш... дурне, може, але таке, що перехоплює подих, тоді як Гавриїл — це ідеал, чар, далека музика в сутінках, чисті ніжності; тихі слова, щось чарівне... голос здалеку. І без жодної тіні смішного — ось у чому майстерність! А втім, він не усвідомлює враження, яке справляє, він не пнеться — ось і весь секрет.
Хотіла б я знати, чи всі думають, як я... принаймні багато хто... інші вважають його просто добре вихованим і спокійним. Доходить навіть до того, що кажуть, ніби в ньому нема феєрверку дотепності. Зрозуміло, що він не прийде блищати розумом у вітальні, це не його ремесло [замазано: ні. Та це йому навіть не пасувало б, дотепність у нього є, я це вже казала.] Що ж, я схибнута на... Арно, та й на тому іншому теж, але інакше.