П'ятниця, 9 січня 1880

Ми граємо «Дощ і годину» Л. Ґозлана. Баронеса де Ґонтран — я. Незнайомець — князь Соутцо. Вікторина — Діна. Ансельм — граф де Курт. Суфлер — Гавриїл. Режисер — маркіз де Тарант.
Здоровило Біковський, що прибув нещодавно, приходить під час репетиції, але ми зачиняємо двері. Блана впускають, і ми репетируємо. Якби тільки ця справа з Йосипом мене не гризла!
Коли чистий, чарівний, добірний Гавриїл іде (о сьомій), стає вже зовсім не так весело, але ми репетируємо ще раз, а тоді ми з Куртом граємо дуети на фортепіано й мандоліні. Він добрий музикант, і виходить зовсім непогано.
Усіх затримують на обід, і до півночі ми перебуваємо при дворі Феррари. Читають вірші. Князь доволі дурний, обидва інші теж, кожен на свій лад.
«Ми засліпили цих двох чужоземочок», — мабуть, думають собі (маркіз і граф). Ой-ой-ой!
Зрештою, треба ж людині мати якісь ілюзії на цьому світі.