❦
Пʼятниця, 19 грудня 1879
Засинаючи, я спитала себе, чи хотіла б я поцілувати Жозефа... і, зізнаюся, Алексіса я поцілувала б іще охочіше. Отже, Жозефова врода... Дивно, він здається таким гарним у Палаті.Vendredi 19 décembre 1879
Він і гадки не мав, що це була я, навіть не запідозрив мене. Ні, з ним не весело, навіть так, як буває весело з юнаками його віку... До речі, скільки ж йому дати років?
Il était à mille lieues de se douter que c’était moi, il ne m’a même pas soupçonnée. Non, il n’est pas amusant, pas même comme le sont les jeunes gens de son âge... Au fait, quel âge lui donner ?
Кажуть, йому двадцять два чи двадцять три роки. А зморшки й цей старий вигляд? Це нічого не означає, погляньте на Поля: йому двадцять, а на вигляд ніколи не менше як тридцять — тридцять пʼять. Огрядний, гладкий, високий, подвійне підборіддя...
On dit qu’il a vingt-deux ou vingt-trois ans. Et les rides et cet air vieux ? Ça ne signifie rien, voyez Paul qui a vingt ans et qui n’en paraît jamais moins de trente à trente-cinq. Gros, gras, grand, double menton...
Жозеф дуже високий. Але й тільки. Нічого, я все одно взяла б його... глибоко буржуазний... це відчувається у складках одягу, це видно у складках обличчя... Може, він був хворий... напідпитку? з ним щось було.
Joseph est très grand. Mais voilà tout. Ça ne fait rien je le prendrais tout de même... profondément bourgeois... ça se sent dans les plis des habits, cela se voit dans les plis du visage... Il était peut-être malade... gris? il avait quelque chose.