❦
Субота, 22 листопада 1879
Samedi 22 novembre 1879
Я сама собі накликала прикрість. Коли не інші, то я сама. Цей портрет. І треба ж було мені заговорити про нього з Тоні. Тепер я матиму втіху зносити всі кпини моєї родини, яка починає або почне казати, що Тоні — злидар, голодранець, істота, якій без мене не було б чого їсти. Ах! він, мовляв, радий-радісінький поцупити грошей за цей портрет. Це чотири тисячі франків, але я кажу їм, що, мабуть, шість або вісім тисяч. Тоді чотири тисячі франків здадуться їм не такими страшними. Мені й самій їх шкода, але що вдієш! Якби я не заговорила про цей дурний портрет, усе йшло б так добре. Цей чоловік такий добрий. Я ходила віднести йому свою копію: «ще недостатньо широко, ще бракує витриманості». Наступного тижня я зроблю ще дві такі: голови Рубенса, скопійовані Робер-Флері-батьком, — оце великий митець. А потім невеличкий клаптик полотна його ж, але оригінал. Оскільки я дуже захоплююся ескізом, який він (він, Тоні) зробив для свого плафона в Люксембурзькому палаці, він дарує мені його якнайлюбʼязніше, кажучи, що йому дуже приємно віддати його комусь, хто на цьому добре знається, хто цінує...
Je me suis crée un ennui moi-même. Quand ce ne sont pas les autres c’est moi. Ce portrait. J’ai eu la bêtise d’en parler à Tony. Maintenant j’aurai le plaisir d’essuyer toutes les taquineries de ma famille qui commence ou commencera à dire que Tony est un gueux, un va-nu-pieds, un être qui sans moi n’aurait pas de quoi manger. Ah ! il est bien heureux de voler de l’argent pour ce portrait. C’est quatre mille francs mais je leur dis que je suppose que c’est six ou huit mille. Comme cela les quatre mille francs leur paraîtront moins terribles. Je les regrette moi-même mais que voulez-vous ! Si je n’avais parlé de ce bête de portrait tout irait si bien. Cet homme est si bon. Je suis allée lui porter ma copie, « ce n’est pas encore assez large, pas encore assez de tenue ». J’en ferai encore la semaine prochaine deux têtes de Rubens copiées par Robert-Fleury père, un grand artiste celui-là. Et puis un petit bout de toile du même mais original. Comme j’admire beaucoup l’esquisse qu’il a fait pour son plafond du Luxembourg (lui Tony) il me l’offre de la façon la plus gracieuse disant que cela lui fait grand plaisir de la donner à quelqu’un qui s’y connaît bien, qui apprécie...
— Але ж, пане, у вас, певно, не бракує людей, які цінують ваше малярство... (принаймні не я).
- Mais Monsieur il ne doit pas en manquer des gens qui apprécient votre peinture... (pas moi toujours).
— Та ні, це не те саме, це не те саме, це не те саме.
- Mais non, ce n’est pas la même chose, ce n’est pas la même chose, ce n’est pas la même chose.
Я вже набираюся сміливості й майже його не боюся. Після того як два роки я бачила його раз чи двічі на тиждень у майстерні, мені дуже чудно розмовляти з ним і приймати його допомогу, коли вдягаю шубку. Ще трохи — і ми станемо добрими друзями. Якби не цей портрет, я була б цілком задоволена, бо мій учитель ставиться до мене якнайкраще.
Je m’enhardis déjà et n’en ai presque plus peur. Après l’avoir vu une ou deux fois par semaine pendant deux ans à l’atelier, il me semble tout drôle de causer avec lui et qu’il m’aide à mettre ma pelisse. Encore un peu et nous serons une paire d’amis. Sans ce portrait je serais bien contente car mon maître est tout ce qu’il y a de meilleur pour moi.
Я повертаюся й застаю в нас цілий клуб: усе товариство пані Ґавіні і наше, а ще Бічинського, який прийшов відрекомендувати якогось графа Водзінського, вродливого поляка, за яким усі упадають. Я в ударі. Були Шодорді, Мультедо, Ґавіні тощо... але декого бракувало через жахливу погоду. Ах! новий друг — капітан першого рангу Лаїрль, чоловік, який, кажуть, може розмовляти безупинно й ніколи не набриднути.
Je rentre et je trouve tout un club chez nous, toute la société de Mme Gavini et la nôtre et Bichinsky qui vient présenter un comte Wodzinsky, un beau Polonais très couru. Je suis entrain. Il y avait Chaudordy, Multedo, Gavini etc... mais il en manque à cause du temps qui est effroyable. Ah ! un nouvel ami, le capitaine de vaisseau Lahirle, un homme qui dit-on peut causer tout le temps sans jamais ennuyer.
Увечері пані де Байєль, яка повернулася.
Le soir Mme de Bailleul qui est revenue.