❦
Понеділок, 10 листопада 1879
Lundi, 10 novembre 1879
Учора я ходила до церкви, ходжу туди вряди-годи, щоб не казали, ніби я нігілістка.
Je suis allée à l’église hier, j’y vais de temps en temps pour qu’on ne dise pas que je suis nihiliste.
Для мене покара — бачити всіх цих росіян і бути такою самотньою. Я часто кажу жартома, що життя — лише перехід. Я хотіла б повірити в це серйозно, щоб утішитися за всі ці злигодні, за всі ці жорстокі прикрощі, за ці ниці урази.
C’est une punition pour moi que de voir tous ces Russes et d’être si seule. Je dis bien souvent pour rire que la vie n’est qu’un passage. Je voudrais le croire sérieusement pour me consoler de toutes ces misères, de tous ces chagrins brutaux, de ces froissements ignobles.
А весь світ такий пліткарський, — саме відчуваючи цю огиду й цей подив перед щоденними плітками, я виявляю, що я чиста від усіх цих нудотних дрібʼязковостей.
Et le monde entier est si potinier, c’est en éprouvant ce dégoût et cet étonnement en face des potins de tous les jours que je me découvre pure de toutes ces mesquineries nauséabondes.
Лише сьогодні я побачила Амелін малюнок, очі скособочені, та й намальовано це з голови.
Ce n’est qu’aujourd’hui que j’ai vu le dessin d’Amélie, les yeux sont de travers, et c’est de chic.
Оце так гарно. А мій малюнок геть стертий, якщо викладачі бачили його в такому стані, то я вже не дивуюся. Можливо, Амелі чи її приятелька-служниця провела по ньому своїми лапами... вам це здається неможливим і жахливим, мені теж... Але світ такий ниций... Дивно, що мене все це обурює, отже, я чесна?
Voilà qui est joli. Et mon dessin est tout effacé si les professeurs l’ont vu dans cet état là, je ne m’étonne plus. Peut-être Amélie ou son amie la bonne [a t-elle] passé [ses] pattes dessus... cela vous semble impossible et monstrueux, à moi aussi... Mais le monde est si vile... C’est curieux d’être choquée de tout cela, je suis donc honnête ?
Я починаю в це вірити.
Je commence à le croire.
Цей малюнок навіть не цілісний, але він розважливіший за те, що вона робить завжди, тож скористалися нагодою. Усе ж це огидно. А я ще вірила в конкурси. Якого ж біса вони дали мені медаль, коли Амелі налаштовує їх проти мене?!
Ce dessin qui n’est même pas d’ensemble, mais c’est plus raisonnable que ce qu’elle fait toujours alors on a profité de l’occasion. C’est tout de même dégoûtant. Moi qui croyais aux concours. Comment diable m’ont-ils donnée la médaille avec Amélie qui leur monte la tête contre moi ?!
А я візьму свій малюнок, поправлю те, що стерте, і відішлю його на Салон під вигаданим іменем; якщо його приймуть, це буде гарний ляпас присудам майстерні. Я завжди боюся, що мої роздуми приймуть за заздрість, ні, це не вона, ви ж знаєте, просто всяка несправедливість мене обурює; я нічого не маю проти медалей Мадлен Дельсарт чи Віік, але Амеліна — це лихий фарс.
Moi je prendrai mon dessin, j’arrangerai ce qui est effacé et je l’enverrai au Salon sous un faux nom, s’il est reçu ce sera un joli soufflet pour les jugements de l’atelier. J’ai toujours peur qu’on ne prenne mes réflexions pour de la jalousie, non, ça n’en est pas vous le savez, seulement toutes les injustices me révoltent; je ne dis rien aux médailles de Madeleine Delsarte ou de Wiik, mais celle d’Amélie est une mauvaise farce.
Та годі вже.
Enfin.