Субота, 1 листопада 1879 — День усіх святих

Ми справили шалене враження, кажу «ми», бо Берта прийшла лише згодом. Пані Ґавіні нетямилася з радості, бачачи, як на мене задивляються. А я ввійшла з високо піднятою головою, наче я королева Парижа, цей вираз із дрібкою дитячості мене вельми прикрашає.
Кассаньяк вродливий і добрий, а за дружину має шкапу. Не обурюйтеся! Це справжня шкапа. Зрештою... я майже рада, що так сталося; ким би я стала без Малого Принца? А втім, ні, я б штовхала його до Жерома, і все могло б улаштуватися якнайкраще, його дружина така дурна! Блан знов це сказав цього вечора.
А що Жюліан ескізів не виправляє, я лишаюся вдома, вдягаю сукню з чорного оксамиту й приймаю ту дещицю люду, що приходить сьогодні. Берта, Бічинський, пан і пані Ґавіні і нарешті молодий Жері, який пробув доволі довго й розповів, що щоразу, коли він зустрічає Жозефа Арно, той саме перекидається в екіпажі (ми завели цю тему, говорячи про шлюб Ґамбетти з пані Арно де л'Арʼєж, загальне питання, яке нікого не компрометує). Тоді я кажу, що йому варто було б навчитися правити кіньми. Але Ґабріель (я зву його Ґабріелем, бо так заведено в пані Ґавіні, та й треба ж відрізняти його від батька, та й ім'я йому пасує, шкода, що не можу так його кликати, коли він поруч), отже, Ґабріель каже, що він дуже добре править, але об'їжджає своїх коней і ніколи не боїться. Якось його викинуло за три метри від екіпажа, мало не на приступку екіпажа Жері та цих двох друзів, — ну, то він спокійно надів капелюха, «дивлячись на нас із вельми спокійним виглядом», і сів до них, розповідаючи про пригоду, наче це була найзвичайніша річ на світі. Лагідний Жозеф зухвалий.
Ґабріель багато в чому має його поставу, а ще в нього гарні спокійні очі, і в усій його юній натурі є щось лагідне, проникливе, приємне.
Я б розчарувалася, якби почула, як цей хлопець говорить грубою мовою, якою молодики говорять між собою. Він дуже люб'язний і досить дотепний та вишуканий, не бувши ні підлесником, ні позером, ні базікою. Він мені подобається [закреслено: дуже], словом. Шкода, що я жінка, бо інакше я б заприязнилася з цим дитям. Пан де Тарент у вітальні, але я полишаю цього звироднілого Ла Пальферіна своїй родині. Жері — це хтось для мене, це безглуздо, але він мене якоюсь мірою вразив, бо відрізняється від інших. Це чесна істота. Старий Жері — приятель пані де Брімон, нашої сусідки з третього поверху, жінки, що цікавиться політикою.