Понеділок, 27 жовтня 1879

спокійна байдужість, дуже граційна в жінці.
А що Берта вчора напросилася на сьогоднішній обід, то ми запросили тих, хто був під рукою, панів де Тарента й Тюркана. Потім Бертиного чоловіка, Божидара, Алексіса й старого Князя. Так що ми ніби й розважаємося, і, гадаю, усі добре розважилися, надто чудовий Тюркан. Чи казала я вам, хто такий маркіз де Тарент? Це дуже гарненький темноволосий хлопець, розпорядник котильйонів, добрий танцюрист, чудового роду; дуже милий, дуже з руки в товаристві. Словом, це один із доволі вдалих зразків того, що роблять у цьому жанрі.
Статку, звісно, немає. Чи треба мені казати вам, що для мене цього не існує.
Дядько з Тулузи ворожить на картах якнайдивовижніше, він угадав Розалі купу речей, яких ніхто не знав, вона аж тремтіла. І щоразу, як він робить своє ворожіння, це збувається. Чи треба казати, що звіщене мені вельми приємне?
Конкурс. І, як завжди на конкурсах, бридка натура, та ще й погано поставлена.
Я чекала, що прийде інший, гарніший, і не зважала на те, як ці лахмітниці його поставили. Паскудні баби! Чи можна бути такою немистецькою, такою дурною, такою тупою! Урешті! Мені треба винайняти цю майстерню.