❦
Середа, 17 вересня 1879
Кассаньяк — коханець королеви Ізабелли... Для нього це спосіб виборсатися, інакше «Ле Пеї» лусне, а кошти мізерні. Яка ж бридка мораль у цього пана! Мені не слід було б вірити в таку ницість,Mercredi 17 septembre 1879
Зовні все чарівне, постановка розкішна, але нутро таке, що аж нудить. Я була б тільки рада визнати, що мої потаємні почуття мене обманюють, але гадаю, що я таки маю рацію, а все це спало мені на думку лише вчора, коли я поверталася з театру.
L’extérieur est adorable, la mise en scène superbe mais l’intérieur est un vomitif. Je ne demande pas mieux que de convenir que mes sentiments intimes me trompent, mais je crois bien que j’ai raison et je ne me suis imaginé tout cela que hier en retournant de théâtre.
Ось стаття в «Ґолуа», яка ще дужче похитне наш бонапартизм... я кажу про свою родину, яка досі кричить, що всі республіканці — селюки. Коли їм кажуть: Республіка! — вони відповідають: брудна білизна, чорні нігті, їсти без скатертини, сякатися в пальці! Утім, дами не вміють сперечатися, і передусім завдяки освіті, якої їм не дають, вони страшенні неуки, і не лише моя родина, а й 9/10 дам узагалі.
Voilà un article du « Gaulois » qui va ébranler notre bonapartisme encore plus... je parle de ma famille qui crie encore que tous les républicains sont des paysans. Quand on leur dit République ! elles répondent: linge sale, ongles noirs, manger sans nappe, se moucher du doigt ! Du reste les dames ne peuvent pas discuter et surtout grâce à l’éducation qu’on ne leur donne pas elles sont d’une ignorance crasse, pas seulement ma famille, mais encore les 9/10 des dames en général.
Саме сьогодні, в середу, у сприятливий день, сімнадцятого — радше щасливого числа, я починаю готуватися до скульптури. Я ходила розпитати про майстерні. Учора до майстерні приходив Тоні, виправляти було майже нічого, тож він дав мені кілька своїх добрих порад і заохочував працювати над малярським боком, якого мені досі бракує, попри мої переваги в побудові, рисунку, характері, схожості тощо.
C’est aujourd’hui un mercredi, jour favorable, un 17 date plutôt bonne, que je commence à me préparer à sculpter. Je suis allée m’informer des ateliers. Tony est venu hier à l’atelier, il n’y avait pas grand chose à corriger, il m’a donc donné de ses bons conseils en m’engageant à travailler le côté peintre qui me manque jusqu’à présent malgré les qualités de construction dessin, caractère, ressemblance, etc.
Ну так! Тому я й ліпитиму при газовому світлі замість рисувати. Розумієте, я не кидаю фарб, бо пишу ними, поки світло, а щойно смеркне, я ліплю. Домовилися? Так, гаразд.
Eh oui ! Aussi vais-je faire de la sculpture au gaz au lieu de dessiner. Vous comprenez, je ne quitte pas la couleur puisque j’en fais tant qu’il fait jour et aussitôt le jour parti je sculpte: Est-ce convenu ? Oui, bien.
Я гуляла з Амандою (огрядною шведкою), і вона розповіла мені про свій візит до Тоні (який учора був дуже милий зі мною); вона говорила з ним про всіх учениць, і він сказав їй, що Амелі завжди кульгатиме в рисунку й побудові тощо; і справді, вона видає безглузді полотна, голови з флюсом, косі очі тощо, тощо.
Je me suis promenée avec Amanda (la Suédoise forte) et elle m’a raconté sa visite à Tony (qui été très gentil pour moi hier) avec lequel elle a parlé de toutes les élèves et il lui a dit qu’Amélie pêcherait toujours par le dessin et la construction etc. en effet elle produit des toiles insensées, des têtes à fluxions, des yeux de travers, etc. etc.
Щодо Брезло, він каже, що вона недостатньо просунулася, а Жюліан додає, що її талант — лише старанність. Анна дуже обдарована, але не працює й має шалені ідеї. А я: надзвичайно обдарована й водночас працьовита, старанна, вимоглива, дивовижно швидкий поступ, рисунок дуже добрий, одне слово — «хор похвал». Отже, це правда, раз вони кажуть це стороннім. Це було чотири місяці тому, а я ж думаю, що скотилася вниз уже вісім чи десять місяців тому... Зрештою, це додає мені відваги, я працюватиму краще й ще більше.
Quant à Breslau il dit qu’elle n’a pas fait assez de progrès et Julian ajoute que son talent n’est que de l’application. Anna est très bien douée mais pas de travail et idées folles. Et moi: extrêmement bien douée et en même temps travailleuse appliquée sévère, progrès étonnamment rapides, dessin très bon, en un mot « un concert de louanges ». C’est donc vrai puisqu’ils le disent à des étrangers. C’était il y a quatre mois et moi qui me crois tombée depuis huit ou dix mois... Enfin, cela me donne du courage, je travaillerai mieux et encore plus.
А проте мені хочеться на село, справжнє село з деревами, газонами, парком, яким, певно, є парк в Арно. Щасливі ж ці люди! Зелень, як у Шланґенбаді чи хоч би в Зодені, замість цього дурного й сухого Дьєппа!
J’ai envie pourtant d’aller à la campagne, une vraie campagne avec des arbres, des gazons, un parc comme doit être celui des Arnaud. Sont-ils heureux ces gens-là ! De la verdure comme à Schlangenbad ou même à Soden au lieu de ce sot et aride Dieppe !
А кажуть, що я не люблю села! Я не люблю російського села, сусідів, садиби тощо. Але я так обожнюю дерева й чисте повітря, що мені хочеться провести два тижні в якомусь дуже зеленому й запашному куточку, — так само, як мені хотілося б поїхати до Рима...
Et on dit que je n’aime pas la campagne ! Je n’aime pas la campagne russe, les voisins, la maison etc. Mais j’adore les arbres et l’air pur au point que je désire passer quinze jours dans quelque coin bien vert et bien parfumé comme je désirerais aller à Rome...
Але про Рим я майже ніколи не говорю, навіть тут: ця тема мене розпалює, а я хочу бути спокійною.
Mais de Rome je n’en parle presque jamais même ici, le sujet m’exalte et je veux rester tranquille.
Саме коли я йшла через сад Тюїльрі, мене охопили всі ці заміські пориви. Що вдієш, я люблю це так само, як ненавиджу голі й вітряні пляжі... Але поїхати на два тижні до Швейцарії з родиною — оце була б добряча нудьга... клопоти, докори, чвари й усі інші приналежності родинного щастя.
C’est en traversant le jardin des Tuileries que je fus prise de toutes ces tendances de villégiature. Que voulez-vous j’aime cela autant que je déteste les plages arides et venteuses... Mais aller passer quinze jours en Suisse avec ma famille, ce serait joliment ennuyeux... tracas, récriminations, tiraillements et tous les accessoires du bonheur domestique.