Середа, 10 вересня 1879

Блан так мені лестить. На його думку, таких, як я, небагато; він відкопує історичні нотатки, які я роблю за допомогою стародавніх авторів, зауваги, які я до них додаю, потім один зошит з римської історії, потім працю про російські династії, аж до нашкрябаної олівцем на стіні в темному кутку нотатки про першого демагога Менестея! А що я в курсі всього — і політики, і людей дня, — то він вітає мене з цим зі своєю морською грубуватістю. Можна подумати, що решта всесвіту неосвічена й дурна, я кажу про жінок; він дивується, що я трохи знаю історію й літературу. Щоправда, я нічого не знаю так, як знають у Школі, я читаю й запам'ятовую те, що мене вражає.
Та байдуже, хоч я й остерігаюся лестощів, мені здається, що друг Покійного цінує мене в найменших дрібницях. Якби таких була дюжина, моє євангеліє процвітало б.
Але ж ми нікого не знаємо.
Дядько Лотрек приїхав, він проведе якийсь час із нами.
Не знаю, чи казала я вам про задум шлюбу між ним і Діною.
Він був одружений із сестрою дідуся, від якої мав кількох дітей, але вижило тільки двоє: граф Александр, неодружений, і маркіза Монтекукулі де Мерано, яка має юрбу дітей і дуже багата, успадкувавши від старого родича, маркіза де Мерано. Є навіть історії про це. Ця думка спала старому дядькові, щоб зробити з Діни молоду вдову, задум чарівний... Діна — гарна дівчина двадцяти чотирьох років; коли їй було дев'ятнадцять, я гадала, що вона вже зів'яла, але це тому, що мені було лише п'ятнадцять... Зовсім молодою вона була втомлена, бліда, зелена, негарна, а тепер, із невеличким туалетом, хоч і без рум'ян, вона може справляти враження й здаватися дуже милою. Навіть колір її обличчя став дуже білим і трохи рожевим, хоч тіло лишалося темного й землистого кольору, незбагненного при цьому найбілявішому з білявого волоссі, зеленкувато-русявому на скронях і золотистому на кінцях кіс. Волосся спадає їй нижче колін, але його дуже мало; на голові й до плечей воно ще густе, але решта кіс жалюгідна, що вона надолужує, домішуючи туди довгі фальшиві пасма, і все разом утворює дивовижний ліс... Саме це й обурює мою дурну чесність, коли захоплюються цією чуприною; гадаю, я не змогла б витримати всіх цих компліментів, знаючи, що три чверті цієї краси несправжні, бо, між нами, якби вона лишала розпущеним саме своє волосся, з нього б сміялися, це були б мишачі хвостики. Та байдуже, я кажу це лише тут і нізащо в світі нікому не сказала б, але я маю докори сумління.
Я не хотіла б віддавати цю дівчину цьому старому. Йому, певно, сімдесят років... але він може прожити ще десять. Та іншої партії немає... а одружуватися ж треба.
Гехт і Блан увечері. Блан грає в пікет і почувається трохи спантеличеним через увагу, віддану Гехтові. Ми сиділи до першої, тоді всі зголодніли, повечеряли, і друг Ґамбетти поїхав лише о другій разом із другом Поля де Кассаньяка.