Вівторок, 9 вересня 1879

Тітка й мама вже годину як лягли, а я хотіла б цілу ніч сидіти, курити й верзти дурниці, бо ви ж знаєте, який у мене лихий язик... схоже, так в усіх порядних жінок... Жозеф... це ім'я повертається до мене щохвилини... Мені кортить закохатися... за умови, що закохані будуть у мене. Мені кортить якоїсь вульгарної дрібнички, дуже молодого й дурненького чоловіка. Я мріяла про великі пристрасті, але більше їх не хочу... сьогодні ввечері. Із Жозефом це було б кумедно. Він хотів одружитися з кокоткою, і його мати, чудова пані Арно, доклала всіх зусиль світу, щоб завадити цьому солодкому союзу. Зрештою, це дитина, років двадцять один — двадцять два, та й то менше... сердега... я пила саму лимонаду й дуже весела... Скажіть-но, нема з ким побалакати... Вас, дуже любі читачі, але нас розділяє відстань у п'ятдесят років. Цей щоденник — це моє життя. Кумедний буде той обід у Гехта... вельми чудний. Якби ж там був бодай А...рно. Чи пам'ятаєте ви нашу приповідку в Ніцці з Біховцем, званим генералом Бібі, і мої грації.
Ах! оце так дивина,
Ах! оце так новина,
Хто! мені пояснить,
Тьфу! скінчилася вся ця ловитьба,
Ах! оце так дивина,
Ах! оце так і т. д...
Ми наспівували це цілий день.
О Дивовижний Еміль, о ніццьке літо, о найвища весна моєї юності! Це безглуздо, але чарівно.
Безперечно, відстань у п'ятдесят років не сприяє розмові, вона завмирає. Надобраніч.
Я не щаслива.
Не рахуючи Жюлії Акар! А якщо захотіти піднятися геть високо, то виявиться, що коханку герцога Гамільтона звали Амелі Джоя.
Мені смертельно сумно, мені нічого не вдається. Не варто й жити!
Приходить Блан, і ми починаємо сміятися. Раптом дзвінок: Алексіс, на третій дзвінок прибув старий князь, тоді я тікаю і за п'ять хвилин повертаюся до вітальні, сама себе оголошуючи: громадянка Ґамбетта! Зачіска в стилі Директорії з двома стрічками, перли на шиї, велика сукня з білої вовни, пояс під грудьми. Я дуже гарна отак і дуже жвава цього вечора. Сліпучий колір обличчя, очі, що іскряться, рухи шиї, як у завойовниці... бозна-чому... Потім приходить Мораес зі своїм червоним носом. А я владарюю у своїй літературній майстерні, мною захоплюються, цього вечора я гарна... та нащо це все!
Робер-Флері та Жюліан на природі. Цього тижня я закінчу два-три невеличкі портрети, а наступного понеділка знову почну ходити до майстерні.
Ах! Майстерня, ні, це надто безглуздо.
Мені подобається ім'я Жозеф. Учора протягом двох актів я гадала, що бачу його в темному вході до партеру, я лорнетувала того чоловіка і тільки в третьому акті помітила свою помилку, та й то лише тому, що Гехт сказав, що Жозеф не прийшов... Цей фальшивий Жозеф був граф де Бразза, з яким я познайомилася в де Лессепсів і який вважав за обов'язок зробити мені сьогодні візит через ту увагу, якою я його вшанувала. Він схожий на Жозефа, але як карикатура.