Понеділок, 1 вересня 1879

Гехт учора відлучався з п'ятої до десятої, щоб пообідати в Пюї в Карвальо й побачитися з Дюма та іншими своїми друзями, а о десятій він повернувся, і ми музикували. Ці пані говорили про політику, я ж від цього стереглася, а надто стереглася говорити про Ґамбетту перед цими паніями, що відгукувалися про нього легковажно.
Гехт чудово його наслідує; позуючи, він зобразив мені його, і ми про нього говорили. Я уважно слухаю, що каже цей єврей, бо він — відлуння того, іншого.
Опівночі ми розійшлися, а Гехт поїхав цього ранку о восьмій. Ми великі друзі.
Пані та панна Пуатріно приходили мене провідати. Це дві міщанки, з якими ми тут познайомилися. Донька дуже вродлива. Мої поїхали на екскурсію, а я малювала старого Караджорджевича, який упродовж двох годин, поки тривав сеанс, сварився зі своєю дружиною, що лежала на моїй канапі.
Сподіваюся, ви помітили ту велику зміну, що поступово відбувається в мені. Я стала серйозною й розважливою, а ще глибше проникаю в певні ідеї, розумію багато речей, яких раніше не розуміла і про які говорила залежно від обставин, без переконання...
Сьогодні я, наприклад, збагнула, що можна мати велике почуття до ідеї і що любиш її, як любиш самого себе.
Відданість принцам, династіям зворушує мене, запалює, доводить до сліз і, можливо, спонукала б мене до дії під безпосереднім поривом чогось зворушливого, але в глибині мене є почуття, яке цілковито не дає мені схвалити себе в усіх цих сердечних коливаннях. Щоразу, коли я думаю про великих людей, які служили іншим людям, моє захоплення ними кульгає й розвіюється. Можливо, це якась дурна пиха, але я вважаю мало не зневаги вартими всіх цих... слуг, і я по-справжньому роялістка, лише ставлячи себе на місце королів. І, бачте, Ґамбетта не якийсь вульгарний честолюбець; інтуїція, яка наводить мене на цю думку, має бути сильною й обґрунтованою, щоб я щиро це казала після того, як три роки мене заколисувала реакційна преса.
Як на мене, я ще згодна бачити себе схиленою перед королями, але не можу повністю обожнювати чи поважати чоловіка, який це робив би. Не те щоб я відмовлялася від відблисків слави... Ні, певна річ, я була б у захваті бути дружиною аташе при посольстві чи при дворі (тільки ці люди без посагу, та ще й самі його прагнуть), але тут я говорю про свої потаємні почуття. Я завжди так думала, але не завжди вмієш сказати те, що думаєш. Я згодна на конституційну монархію, як в Італії чи Англії, та й то! мене обурюють ці поклони королівській родині, це непотрібне приниження. Коли король симпатичний, як був Віктор-Емануїл, що уособлював і служив великій ідеї, або як королева Марґеріта, яка чарівна й добра, то нехай, але це щасливі винятки. І куди природніше мати очільника, якого можна обрати, а отже, вічно симпатичного, оточеного розумною аристократією.
Аристократія не руйнується й не створюється за один день, вона має утримуватися, але не замикатися заради цього, мов у дурній фортеці.
Але давні режими — це заперечення поступу й розуму! Кричать проти людей — та що це таке!
Люди минають, і їх позбуваються, коли вони більше не потрібні. Мені кажуть, що республіканська партія повна заплямованих людей. Я вже місяці тому казала вам свою думку про це. Мені говорять про безглузду ненависть до осіб королів. Не в цьому річ. Не людина погана — функція непотрібна. Я поважаю славні роди, вони були, є й будуть; країна має їх знаходити, але звідси до того, щоб посадити собі на шию людину з її потомством, безповоротно, безглуздо! ні, тільки не це! Я нічого не кажу проти сили породи, навпаки, погляньте на принца Жерома та його сина Віктора — що ж, якщо ці люди, вступаючи в громадське життя, виправдають своїм талантом своє народження, з них зроблять президентів республіки.
Цезаризм — копія римлян.
Навіщо копіювати! Якщо інтриги та нечесні маневри обдурюють народ, то це буде його провина! А з королями він звільнений від будь-якого зусилля розуму і навіть не має нагоди добре обрати бодай чотири рази з десяти. Це невиразність, невідомість, рутина, тупість і боягузтво. Якщо народ дурний і обирає погано, то він і не заслуговує нічого кращого.
Ці роздуми — відповіді на те, що зазвичай кажуть проти республіки.
Але порозуміймося... Моя республіка — це республіка освічена, витончена, аристократична. (1) що вам сказати... Афінська. Він так і сказав.
(I) Аристократична — це вимагає роздумів і пояснень. Аристократична за породою, неодмінно підтвердженою манерами й вихованням, за браком розуму. Так, бо в суспільних стосунках це речі, вплив яких годі заперечити. Зрештою, можлива лише одна рівність — рівність перед законом, усі інші рівності — це лихі фарси, вигадані ворогами свободи і яких вимагають невігласи.