Середа, 6 серпня 1879

Я їду з Бертою та її чоловіком на весілля Кошері, сина міністра, з панною Юнбель.
Юнбелі мешкають на другому поверсі будинку, у якому Бойди займають антресоль, Президент Республіки — один зі свідків на весіллі, а оскільки пан Потіфар де л'Ар'єж — перший франт згаданої Французької Республіки, то цілком природно, що я застаю його біля дверей будинку, заїхавши по Берту. Ми абсолютно шикарні. Берта в білому, з білими мереживами й бантами з лілового атласу.
Я вся в білому, у капелюшку з Великого призу й сукні з тканини для черничих покривал, задрапованій на античний лад, але такій, що завдяки ліфові й фішю з шовкового мусліну зі старим венеційським мереживом виходить чарівна сучасна сукенка. Рукавички до ліктя. І я осквернила черевички з жовтої шкіри, що ними колись захоплювався Поль де Кассаньяк. Ми прибули вчасно, ми чекали на наречену навпроти пана де л'Ар'єжа, який чекав на неї разом з іншими — вельможами й дамами зі складу почту. Ми бачили, як вони всі пройшли, по чому відбулося благословення, а одна доволі негарна дівчина збирає пожертви в супроводі пана де л'Ар'єжа, який не подає їй руки, а тримає її за кінчики пальців; це безмежно граційно й зручно, і якщо звичай республіканський, то реакам лишається тільки його скопіювати. Через це я дала молодій особі п'ять франків. Та я нарешті добре роздивилася молодика з усіх боків, і, гадаю, він теж мене побачив. Сказати вам, що весілля було розкішне, мені було б важко. Нечисленні дами були не дуже шикарні, і ми справили фурор.
Потім ми пройшли вервечкою повз молодят, у ризниці. А потім ми їдемо розповісти про справу старій Ґавіні. А потім ми їдемо снідати до себе. Ланкастер, Берта, Блан і ми. А потім ми ще заїжджаємо по старого Ґавіні, якого веземо до «Комеді Франсез», щоб домовитися про абонемент на вівторки.
На жаль, кінець дня пропав намарно, пішов дощ, і Булонський ліс утратив свої принади. Увечері в цирку — моя тітка, Діна, я, Ґавіні, Берта; Шодорді, де Реймон, Жері і Каро глухий, кузен імператриці.
Я мала великий успіх в усіх цих стариганів. Я не забуваю, що Жері — близький друг огидного Жерома, і я з ним люб'язничаю. Пані Ґавіні вважає мене чарівною й щомиті питає своїх старих, чи вони такої ж думки. З цього сміються. Сиплються дотепи, ба навіть стежать за виставою, яка цікава. Вийшовши звідти, ми йдемо їсти морозиво до Імоди. Вийшовши з цирку, я опинилася перед дзеркалом і геть здивувалася, що я така гарненька.
Що ж до Берти, то я майже люблю її — за те, що вона нещасна.
Перш ніж піти, вона піднялася до мене, і я висповідала її аж до найбільш... сокровенних речей її подружнього життя.
Чоловік її ненавидить, і вона це знає.
Він каже їй, що зраджує її, і дає їй зрозуміти, що йому було б байдуже, якби вона робила те саме. Чого ж іще чекати від такого ницого чоловіка! Це скінчиться погано. Він говорить із нею лише про кокоток і утриманок, він змушує її носити вбрання, як у тих жінок. І в тисячі речей... це не вона каже, я сама це бачу.
Коли цей чарівний чоловік уперше сказав бідолашній жінці, що має коханку, вона зомліла й тиждень пролежала в ліжку. Тепер вона звикає до цієї думки, і одного прекрасного дня вона себе занапастить. Він тільки того й жадає. А якби вона розплющила очі своїй матері, він кинув би її напризволяще. І подумати тільки, що, можливо, я матиму отакого негідника за чоловіка! Ні, не такого, бо цей негідник — з тих чоловіків, за яких не виходять заміж. Він цього не хотів, це вона його підчепила. Жіночка дурненька, та все одно мені її шкода. Тільки розважливо було б триматися осторонь; я передчуваю катастрофи.