Понеділок, 4 серпня 1879

Я не могла заснути. Перед очима в мене весь час стояв цей бідолашний песик, ще геть дурненький, який утік, наляканий консьєржем, і не знає, куди податися.
Я навіть зволила зронити кілька сльозин, після чого попросила Бога повернути мені його; у мене є особлива молитва, яку я проказую подумки, коли боюся якоїсь прикрості або коли чогось прошу. Не пригадую, щоб коли проказувала її, не відчувши полегкості. Сьогодні вранці мене розбудили, принісши пса. А цей негідник так зголоднів, що не вельми й виявив мені свою радість.
Я вважала його за пропащого, а моя родина весь час повторювала, що його вбили, аби заспокоїти мене. Мама кричить, що це справжнє диво, бо ми ніколи не знаходили загублених собак; вона кричала б іще дужче, якби я їй сказала, але я кажу про це лише тут, та й то невдоволена цим, бо є думки й молитви такі сокровенні, що коли їх вимовляєш чи записуєш, видаєшся дурним і незграбним.
Я послала по Берту, і ми пішки пройшлися вулицею Миру, елегантними бульварами та Єлисейськими Полями, заходячи до крамниць, спиняючись перед вітринами і проходячи повз Імператорський клуб, де мої фіалки справляють благодатний ефект.
Берта в полотняній [кольоровій] сукні і не така шикарна, як я — уся в чорному й справді елегантна.
Мені кортіло зустріти когось цікавого — не щоб бачити, а щоб мене побачили.
Мої рідні поїхали до каскаду, щоб приєднатися до Ґавіні. Я їх бачила в неділю, був там маркіз де Лас-Каз, звільнений; Шодорді, пані Араужо і Жері.
Жері повідомив мені, що Плонплон обожнює каву з водою та з льодом, через що я цілий вечір її пила перед Бланом, який прийшов на обід (у неділю) і якому я наплела купу дурниць про «велику персону», яку обожнюю, наслідую тощо; він аж згоряв з цікавості, хто ж це, але я щогодини міняю. Днями я говорила йому про молодого республіканця, а сьогодні ввечері, після «дуже великої персони», — про Клемансо, водночас обзиваючи принца Жерома. Принаймні так, якщо я колись і скажу правду, ніхто не повірить і вже не знатиме, що думати. Та, гадаю, він запідозрив молодого республіканця, бо оголосив мені, що угорка нібито збирається вийти за молодого Арно де л'Ар'єжа, у якого чотирнадцять мільйонів, на що я відповіла йому, що якби цьому шмаркачеві спала така забаганка, пані Арно де л'Ар'єж дала б йому п'ятдесят різок, пан Ґамбетта нам'яв би йому вуха, а старий Греві запроторив би його на два місяці до карцеру на хліб і воду.
Берта щойно пішла, вона приходила подякувати мені від імені свого ницого чоловіка, якому ми купили дві краватки, заплативши за них спільно. Останні кілька днів я відчуваю до неї приязнь.
Я ненавиджу виходити зі своєю родиною, а втім, ательє позбавляє мене цих прогулянок, тож я тішитимуся ними аж до від'їзду, який, певно, відбудеться в четвер. Я не взяла в ательє начерку, я гуляю, я вбираюся, я думаю про Кассаньяка.