Субота, 19 липня 1879

Тоні доволі мною задоволений, а ще в нас гості — стара Ґавіні та інші. Пані Рандуен, Берта. А на обід — Музе, які від'їжджають. Мені ніколи не нудно з пані де Дайєнс. Нам траплялося просиджувати разом по п'ять-шість годин поспіль, і розмова жодної миті не зазнавала ні холодку, ні незручності.
Ось уже два дні я ношу в корсеті лист Покійного, і, гадаю, Жюліан таки має рацію.
Музе зустріли його на бульварі, сяючого й гарного. Вони його ненавидять. Якась панна де Лінсель (?), з якою вони знайомі, доводиться Полеві кузиною і колись була його шанувальницею. Нині вона займається дорученнями, а також трохи своїм давнім полум'ям, що не заважає торговельним оборудкам. Саме вона запевняє, ніби Поль — коханець пані де Буаебер, бо часто бачить, як він іде до цієї дами. Саме вона й пояснила стосунки з Марі Пресек.
Ця панна має дуже добрі родинні зв'язки, але була бідна, а тепер геть зубожіла.
А Пополь, дізнавшись про її кохання, виклав їй причини, з яких не міг із нею одружитися, і порадив їй піти в монастир.
Це доволі гидко — бути чоловіком, що має успіх у жінок, але я забуваю цю надто вже разючу рису й відчуваю саме лише захоплення, а надто сліпу приязнь. Та й нічого дивного! Я ж нікого не бачу!
Можливо, Жюліан має рацію.