Неділя, 20 липня 1879

Я просиділа три години в Ґавіні, де один за одним змінювалися панове Ґаллоні д'Істрія, де Валлон, де Шодорді, де Шаторенар, де Пресак, Жері тощо. Кілька дам також, але я трималася в Ґавінієвому кабінеті з чоловіками — слухала й говорила про політику. Я зронила кілька влучних фраз, що зробило мене приємною слухачкою в доброму гуморі. Тільки й мови, що про вчорашні збори, про поведінку Принца на похороні та про все, що ви знаєте з газет.
Ніколи я не почувалася так добре, як серед цих сенаторів, колишніх послів, колишніх державних радників та депутатів. Позаяк теми до того спонукали, кожен був цікавий і дотепний. Саме син барона де Нерво приніс найсвіжіші новини з авеню д'Антен і саме він намагався навернути Ґавіні до добрих почуттів. Але Ґавіні, хоч і дає свою згоду, тримається стримано. Він каже, що якби не був близький із Принцом, усе було б просто, але ж вони були друзями, а потім обзивали одне одного «принцом-бунтівником» і «штукарем» з одного й з другого боку. Словом, він пішов би туди лише в тому разі, якби Принц прислав до нього Жері чи когось іншого з друзів із проханням прийти. Саме тому, гадаю, Жері й прибув через годину по тому, як Нерво пішов.